КВЕТІПІН табл. в/о 100мг №30

 

 

діюча речовина: кветіапін;

1 таблетка містить 25 мг, 100 мг, 200 мг або 300 мг кветіапіну (у формі кветіапіну фумарату);

лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон, кальцію фосфат дигідрат двохосновний, магнію стеарат;

оболонка таблеток 25 мг: поліетиленгліколь, титану діоксид (Е 171), гідроксипропілметил-целюлоза, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172);

оболонка таблеток 100 мг: поліетиленгліколь, титану діоксид (Е 171), гідроксипропілметил-целюлоза, заліза оксид жовтий (Е 172);

оболонка таблеток 200 мг та 300 мг: поліетиленгліколь, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид (Е 171), тальк.

 

Таблетки, вкриті оболонкою.

 

Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби. Кветіапін.

Код АТС N05A H04.

 

Лікування шизофренії.

Лікування маніакальних епізодів, що асоціюються з біполярними розладами.

 

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів, що входить до складу препарату.

Одночасний прийом інгібіторів цитохрому Р₄₅₀, таких як інгібітори HIV-протеаз, азолмісних протигрибкових препаратів, еритроміцину, кларитроміцину та нефазодону.

 

Застосовують дорослим 2 рази на добу незалежно від прийому їжі.

Загальна добова доза протягом перших 4 днів терапії становить 50 мг (1-й день), 100 мг (2-й день), 200 мг (3-й день) та 300 мг (4-й день).

Починаючи з 4-го дня і надалі дозу слід титрувати до меж звичайної ефективної дози 300 -    450 мг на добу. Залежно від клінічної ефективності та індивідуальної переносимості лікування дозу можна коригувати в межах  150 - 750 мг на добу.

Перехід з одної дози до іншої відбувається протягом 2 днів, оскільки протягом 1-2 днів рівноважний стан для кветіапіну в організмі ще не досягається. При необхідності збільшити або зменшити дозу препарату рекомендується змінювати дозу кожного разу на 25-50 мг (при прийомі 2 рази на день).

 

Для монотерапії або для доповнення терапії стабілізаторами настрою загальна добова доза протягом перших 4 днів терапії становить 100 мг (1-й день), 200 мг (2-й день), 300 мг (3-й день) та 400 мг (4-й день). Подальше підвищення дози до 800 мг на добу на 6-й день має відбуватися поетапно зі збільшенням дози не більше ніж на 200 мг на добу.

Підбір дози здійснюється залежно від клінічної відповіді та індивідуальної переносимості препарату.

Як і інші антипсихотичні препарати, застосовувати препарат при лікуванні хворих літнього віку слід з обережністю, особливо на  початку лікування.  Лікування  слід  починати  з  дози  25 мг/добу. Дозу слід підвищувати щоденно на 25-50 мг/добу до досягнення ефективної дози, яка, вірогідно, буде нижчою, ніж у пацієнтів молодшого віку.

Цим категоріям хворих препарат слід застосовувати з обережністю. Початкова доза кветіапіну становить 25 мг/добу. Ця доза може підвищуватися на 25-50 мг/добу до досягнення ефективної дози.

У випадку пропуску дози препарат варто прийняти відразу ж, як тільки це виявиться можливим. Однак, якщо вже наближається час прийому наступної дози, необхідно перейти до регулярної схеми прийому, не компенсуючи пропущену дозу. Ні в якому разі не слід приймати подвійну дозу препарату.

 

Частота виникнення побічних реакцій: дуже часті (≥ 10 %), часті (≥ 1 %, < 10 %), нечасті        (≥ 0,1 %, < 1 %), рідкісні (0,01 %, < 0,1 %), дуже рідкісні (< 0,01 %).

При лікуванні кветіапіном повідомлялось про наступні побічні реакції.

З боку нервової системи: часті – сонливість, що розвивається найчастіше впродовж перших двох тижнів лікування і, як правило, надалі проходить, та запаморочення; розвиток екстрапірамідних симптомів; нечасті – синдром неспокійних ніг; судомні напади; рідкісні – злоякісний нейролептичний синдром.

Організм у цілому: часті – головний біль, біль у животі, біль у попереку, пропасниця, збільшення маси тіла (виникає переважно протягом перших тижнів лікування). Як і інші нейролептики, кветіапін може викликати периферичні набряки та астенію легкого ступеня (часті побічні явища).

При різкій відміні кветіапіну, як і інших нейролептиків, відзначають симптоми різкої відміни препарату, такі як безсоння, нудота, головний біль, діарея, блювання, запаморочення, роздратованість. Бажано відміняти препарат не різко, а поступово знижуючи його дозу впродовж 1-2 тижнів. Вказані симптоми зазвичай проходять через тиждень після припинення застосування препарату.

З боку травного тракту: часті – запор, сухість у роті, диспепсія,  підвищення рівня гама-глутамілтранспептидази, відмічені окремі випадки дисфагії.

З боку шкіри: часті – висипання. У окремих випадках можливі алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку серцево-судинної системи: часті – постуральна гіпотензія, тахікардія; нечасті – збільшення частоти серцебиття. Як і інші нейролептики, кветіапін може викликати постуральну гіпотензію, що супроводжується запамороченням, тахікардією, у ряді випадків – непритомністю, особливо в початковий період підбору дози препарату. У хворих на шизофренію частота постуральної гіпотензії становила 8 %.

З боку репродуктивної системи: при прийомі кветіапіну описані окремі випадки пріапізму.

З боку органа зору: нечасті – біль в очах, порушення чіткості зору.

З боку дихальної системи: часті – риніт.

З боку ендокринної системи: нечасті – гіпотиреоз.

З боку системи кровотворення: часті – лімфопенія.

Як і у разі застосування інших нейролептиків, при лікуванні кветіапіном відзначають нечасті випадки лейкопенії і/або нейтропенії. Рідко відзначають випадки еозинофілії.

Зміни лабораторних показників: у деяких хворих при застосуванні кветіапіну відзначали безсимптомне підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові, таке підвищення було зазвичай оборотним, і рівень трансаміназ при продовженні терапії знижувався.

Дослідження кветіапіну показали дозозалежне зниження вмісту загального і вільного тироксину (Т4). Максимальне зниження вмісту тироксину відмічено в перші 2-4 тижні лікування. Знижений рівень тироксину зберігається без подальшого прогресу і при тривалому застосуванні препарату. Зниження вмісту тироксину не супроводжується систематичними змінами вмісту TSH або клінічними симптомами гіпотиреозу. Припинення лікування призводить до повернення вмісту загального і вільного тироксину на початковий рівень. Невелике зниження сумарного Т3 було відмічене тільки при високих дозах препарату. Вміст TBG не змінювався. Таким чином, клінічно значущого гіпотиреозу при застосуванні кветіапіну не було.

Підвищення вмісту глюкози в крові до стану гіперглікемії (вміст глюкози натщесерце понад    7 ммоль/л і після їди понад 11,1 ммоль/л) часто відзначали при застосуванні кветіапіну в дослідженнях.

При застосуванні кветіапіну досить часто відзначали підвищення вмісту тригліцеридів у сироватці крові понад 2,258 ммоль/л і підвищення вмісту холестерину (переважно ліпопротеїдів низької щільності) понад 6,2064 ммоль/л.

За цими даними при застосуванні кветіапіну відзначали випадки лейкопенії і/або нейтропенії. Вміст нейтрофілів повертався до норми при припиненні лікування. Можливими чинниками ризику розвитку лейкопенії і/або нейтропенії був передіснуючий знижений вміст лейкоцитів і лейкопенія і/або нейтропенія при застосуванні лікарських засобів в анамнезі.

Як і при застосуванні інших нейролептиків, при прийомі кветіапіну поєднана гіперглікемія з цукровим діабетом (включаючи ускладнення передіснуючого діабету) відмічалась порівняно рідко (частота менше 0,1 %). Іноді такі побічні явища виникали у хворих і за відсутності гіперглікемії в анамнезі.

Існують повідомлення про жовтяницю.

Анафілактичні реакції відзначали дуже рідко. При появі ознак анафілактичних реакцій прийом кветіапіну необхідно припинити і перейти на інший препарат.

Як і інші антипсихотичні препарати, кветіапін може спричиняти подовження інтервалу QT, проте в дослідженнях не виявлено взаємозв’язку з постійним збільшенням QT.

Повідомлялося про гострі реакції відміни (див. розділ «Особливості застосування»).

 

Хворі із супутніми серцево-судинними захворюваннями найбільше можуть бути схильні до негативних наслідків передозування.

Дані про передозування кветіапіну обмежені. Описані випадки застосування кветіапіну в дозі, що перевищувала 20 г; летальних випадків зафіксовано не було, пацієнти одужували без наслідків. Після широкого впровадження в медичну практику були дуже рідкісні повідомлення про передозування кветіапіну, результатом якого була смерть або кома, або подовження QT.

Симптоми. Як правило, це симптоми, що є більш вираженими проявами звичайних фармакологічних ефектів препарату (наприклад сонливість, седативний ефект, тахікардія, артеріальна гіпотензія).

Лікування. Специфічного антидоту для кветіапіну не існує. При тяжких отруєннях слід також мати на увазі, що отруєння могло бути при прийомі кількох препаратів. У випадках важких отруєнь необхідне проведення інтенсивної терапії, включаючи підтримку прохідності дихальних шляхів, забезпечення адекватної оксигенації і вентиляції, проведення заходів, що підтримують функціонування серцево-судинної системи.

До повної нормалізації стану хворого необхідно ретельне медичне спостереження.

 

При лікуванні кветіапіном хворі повинні попереджати лікаря про наявність вагітності або планування вагітності. Безпека і ефективність кветіапіну при вагітності не досліджувались. Тому при призначенні кветіапіну вагітним жінкам слід зважити можливу користь від такої терапії в зіставленні з потенційним ризиком для плода.

Невідомо, в якій кількості кветіапін надходить у грудне молоко. Зважаючи на потенційні побічні реакції, прийом кветіапіну при годуванні груддю протипоказаний.

 

Безпека та ефективність застосування кветіапіну для лікування дітей не досліджувалися, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

 

Кветіапін може викликати ортостатичну гіпотензію, запаморочення, в окремих випадках – непритомність, особливо в початковому періоді прийому препарату. Вірогідність розвитку таких ускладнень може бути зведена до мінімуму зменшенням величини приросту дози.

Хворим із клінічно значущими серцево-судинними розладами в анамнезі (серцева недостатність, інфаркт міокарда, ішемічна хвороба серця, порушення мозкового кровообігу, порушення проведення), хворим з порушеннями мозкового кровообігу або іншими станами, що призводять до артеріальної гіпотензії (обезводнення, застосування гіпотензивних засобів), застосування кветіапіну слід проводити з обережністю.

При застосуванні кветіапіну хворим на шизофренію відмінностей частоти судомних нападів у хворих, які одержували препарат та плацебо, відмічено не було. Проте, як і інші нейролептики, препарат слід призначати з обережністю хворим із судомними нападами в анамнезі або в умовах, що призводять до зниження порога, при якому виникає небезпека розвитку судомних нападів.

Це ускладнення може виникати при прийомі нейролептиків, найчастіше в осіб літнього віку, особливо у жінок. При цьому не існує прогностичних ознак, за якими можна було б передбачити появу пізньої дискінезії у конкретного хворого.

При появі ознак і симптомів пізньої дискінезії дозу кветіапіну необхідно знизити або припинити його прийом. Проте це питання слід вирішувати індивідуально, оскільки в окремих випадках застосування кветіапіну може бути вкрай необхідним, не дивлячись на наявність синдрому пізньої дискінезії.

Ризик розвитку цих ускладнень підвищується з тривалістю терапії і кумуляцією нейролептика.

Злоякісний нейролептичний синдром може розвиватися при прийомі нейролептиків, у тому числі й кветіапіну.

Прояви злоякісного нейролептичного синдрому: гіпертермія, ригідність м'язів, зміна психічного стану, нестабільність з боку вегетативної нервової системи, підвищення рівня креатинфосфокінази, міоглобінурія, гостра ниркова недостатність.

При розвитку злоякісного нейролептичного синдрому необхідно відмінити прийом кветіапіну та провести інтенсивну симптоматичну терапію.

Якщо після проведеного лікування з приводу злоякісного нейролептичного синдрому хворому необхідне продовження прийому нейролептика, це слід робити дуже обережно.

У ряді випадків при застосуванні кветіапіну відзначали розвиток тяжкої нейтропенії (кількість нейтрофілів <0,5 х 10⁹/л) без явної дозозалежності. До можливих чинників ризику розвитку лейкопенії і/або нейтропенії відносять знижений вміст лейкоцитів до початку лікування і наявність лейкопенії і/або нейтропенії при прийомі лікарських препаратів в анамнезі. При зниженні вмісту нейтрофілів нижче 1,0 х 10⁹/л прийом препарату слід припинити. Хворі повинні знаходитися під спостереженням. Контроль вмісту нейтрофілів слід проводити до тих пір, поки їх кількість не підвищиться до величини 1,5 х 10⁹/л.

Після раптового припинення лікування високими дозами антипсихотичних препаратів дуже рідко були описані гострі симптоми відміни, такі як нудота, блювання та безсоння. Повідомлялося про рецидиви психотичних симптомів та появу таких розладів, як мимовільні рухи (наприклад акатизія, дистонія та дискінезія). Тому рекомендується поступове припинення прийому препарату як мінімум від одного до двох тижнів.

При застосуванні кветіапіну гіперглікемія і цукровий діабет (включаючи загострення передіснуючого цукрового діабету) розвиваються досить рідко, вони можуть виникати і у хворих за відсутності гіперглікемії в анамнезі.

У деяких випадках симптоми гіперглікемії проходять після припинення прийому препарату. Пацієнтам, які страждають на діабет, або пацієнтам із факторами ризику розвитку цукрового діабету рекомендується проводити відповідний клінічний моніторинг.

Препарат не показаний для застосування особам літнього віку з деменцією.

У хворих на деменцію при застосуванні деяких атипових антипсихотиків спостерігалося підвищення майже в 3 рази ризику виникнення небажаних церебро-васкулярних явищ. Механізм такого підвищення ризику невідомий. Підвищений ризик не може бути виключений для інших антипсихотиків або для інших категорій пацієнтів.

Кветіапін слід застосовувати з обережністю пацієнтам з наявністю факторів ризику розвитку інсульту.

Препарат слід застосовувати таким хворим з обережністю, особливо в початковому періоді.

В осіб літнього віку кліренс кветіапіну в плазмі крові в середньому знижується на 30-50 % порівняно з таким у хворих віком 18-65 років. Крім того, у цієї категорії хворих зазвичай частіше відзначають порушення функцій печінки, нирок, центральної нервової системи і серцево-судинної системи. Все це вимагає обережності при застосуванні препарату особам літнього віку.

Застосування кветіапіну хворими з існуючими захворюваннями печінки вимагає обережності. Необхідно приймати запобіжні засоби і при застосуванні супутніх препаратів з потенційною гепатотоксичністю. Перед початком терапії кветіапіном хворим з відомими або передбачуваними порушеннями функції печінки рекомендується провести визначення вмісту трансаміназ. Такі ж дослідження необхідно періодично виконувати і в процесі лікування препаратом.

У дослідженнях не виявлено взаємозв’язку застосування кветіапіну зі стійким збільшенням інтервалу QT.

При передозуванні спостерігалося подовження інтервалу QT.

Як і у випадку з іншими антипсихотиками, слід дотримуватися обережності при призначенні кветіапіну пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями або пацієнтам з подовженим інтервалом QT в сімейному анамнезі. Також слід дотримуватися обережності при призначенні кветіапіну одночасно з препаратами, що подовжують інтервал QT, а також при супутньому застосуванні з нейролептиками, особливо особам літнього віку, пацієнтам із вродженим синдромом подовження інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією або гіпомагніємією.

Таблетки містять лактозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, тотальною лактозною недостатністю і/або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід застосовувати цей лікарський засіб.

Оскільки кветіапін є антагоністом дофаміну, він може чинити протиблювотну дію, що, у свою чергу, може маскувати ознаки токсичності при передозуванні інших ліків або ж симптоми таких захворювань, як пухлини мозку або непрохідність кишечнику.

Можливість суїциду або його спроб властива хворим на шизофренію або біполярні розлади, тому пацієнти групи високого ризику повинні знаходитися під спостереженням і отримувати адекватну терапію.

Застосування нейролептиків пов'язане з порушенням моторики стравоходу. З цієї причини в окремих випадках у осіб літнього віку виникає аспіраційна пневмонія, особливо при прогресуванні хвороби Альцгеймера.

При застосуванні препарату слід утриматися від керування автотранспортом та виконання робіт, що вимагають підвищеної зосередженості уваги або фізичної координації.

 

З врахуванням того, що кветіапін впливає на центральну нервову систему, його слід з обережністю застосовувати у поєднанні з іншими препаратами, що діють на центральну нервову систему.

Алкоголь. Кветіапін потенціює ефекти алкоголю, тому при лікуванні кветіапіном слід уникати споживання алкоголю.

Гіпотензивні препарати. Оскільки кветіапін може індукувати артеріальну гіпотензію, він може посилювати гіпотензивний ефект інших препаратів.

Леводопа і агоністи дофаміну. Кветіапін може виступати як антагоніст леводопи і агоніст дофаміну.

Препарати літію. Поєднане застосування з кветіапіном не впливає на фармакокінетику одноразового прийому препарату літію.

Лоразепам. Поєднане застосування з кветіапіном не впливає на фармакокінетику одноразового прийому лоразепаму.

Антипірин. Кветіапін не індукує в печінці ферментативних систем, що беруть участь у метаболізації антипірину.

Дивалпроекс. Поєднане застосування кветіапіну (150 мг 2 рази на день) і дивалпроексу (500 мг 2 рази на день) підвищує максимальну концентрацію (С_max) загальної вальпроєвої кислоти у плазмі крові на 11 %. Ці зміни не є клінічно значущими.

Карбамазепін істотно знижує вміст у плазмі крові кветіапіну. При цьому величина площі під кривою «концентрація-час» (AUC) кветіапіну знижується в середньому на 13 %. Аналогічні ефекти спостерігаються і при прийомі інших препаратів, що індукують метаболізуючі ферменти в печінці. Таким чином, при поєднаному застосуванні з такими препаратами необхідно підбирати дозу кветіапіну. Проте слід мати на увазі, що рекомендована максимальна добова доза кветіапіну становить 800 мг. Тривале застосування препарату у вищих дозах в індивідуальних випадках можливо тільки при зіставленні можливої користі і потенційного ризику від застосування препарату.

При поєднаному прийомі кветіапіну та іншого індуктора мікросомальних ферментів фенітоїну відзначається підвищення в 5 разів кліренсу кветіапіну. Тому може знадобитися підвищення дози кветіапіну для адекватного контролю психічних симптомів. Схожою дією володіють і інші індуктори мікросомальних ферментів, такі як барбітурати, рифампіцин.

При припиненні прийому препаратів, що є індукторами мікросомальних ферментів, необхідно знов переглянути дозу кветіапіну, при необхідності її знижують.

CYP 3А4 є основним ферментом системи цитохрому Р450, що відповідає за метаболізацію кветіапіну. Тому застосування препаратів, таких як кетоконазол, еритроміцин, кларитроміцин, дилтіазем, верапаміл або нефазодон, що є інгібіторами CYP 3А4, може призводити до підвищення концентрації кветіапіну.

Поєднаний прийом кетоконазолу призводить до збільшення С_max і AUC для кветіапіну на     235 % і 522 % відповідно, при цьому в середньому кліренс при пероральному надходженні препарату знижується на 84 %. Середній період напіввиведення кветіапіну підвищується з 2,6 до 6,8 години, проте середнє значення максимального періоду напіввиведення (T_max) не змінюється.

З урахуванням цих даних при поєднаному застосуванні кветіапіну з такими інгібіторами CYP 3А4, як азольні протигрибкові препарати, макролідні антибіотики, інгібітори протеази, дозу кветіапіну слід знижувати, особливо в осіб літнього віку і ослаблених хворих.

Циметидин. Не виявлено клінічно значущих взаємодій.

Тіоридазин. Поєднане застосування тіоридазину (200 мг 2 рази в день) і кветіапіну (300 мг       2 рази в день) підвищує кліренс кветіапіну на 65 %.

Флуоксетин, іміпрамін, галоперидол, рисперидон. Прийом флуоксетину (добова доза – 60 мг), іміпраміну (75 мг 2 рази в день), галоперидолу (7,5 мг 2 рази в день), рисперидону (3 мг 2 рази в день) не змінює достовірно рівноважну фармакокінетику кветіапіну.

Взаємодія з їжею. Кветіапін можна приймати незалежно від прийому їжі або разом з їжею.

Взаємодія з фітопрепаратами. Не встановлено.

 

Кветіапін є похідним дибензотіазепіну, що чинить нейролептичну дію. Кветіапін і його активний метаболіт N-дезалкілкветіапін взаємодіють з цілим рядом рецепторів нейромедіаторів. Залишається нез’ясованим, який внесок у фармакологічний ефект препарату припадає на N-дезалкільований метаболіт.

Кветіапін чинить афінність до серотонінових рецепторів головного мозку 5НТ₂ та 5НТ₁А (in vitro Ki дорівнює 288 та 557 нМ відповідно) і дофамінових рецепторів D₁ та D₂ (in vitro Ki дорівнює 558 та 531 нМ відповідно). Вважають, що це поєднання рецепторного антагонізму при відносній вибірковості взаємодії з рецепторами 5НТ₂, порівняно з D₂, лежить в основі клінічних антипсихотичних властивостей препарату, а також відносно низької частоти розвитку екстрапірамідних симптомів. Кветіапін також проявляє високу афінність до рецепторів гістаміну Н₁ (in vitro Ki дорівнює 10 нМ) і адренергічних рецепторів альфа 1 (in vitro Ki дорівнює 13 нМ) при більш низькій афінності до адренергічних рецепторів альфа 2 (in vitro Ki дорівнює 782 нМ). Кветіапін не зв'язується з холінергічними мускариновими та бензодіазепіновими рецепторами.

N-дезалкілкветіапін аналогічно кветіапіну проявляє афінність до серотонінових рецепторів головного мозку 5НТ₂ та дофамінових рецепторів D₁ та D₂.

Крім того, подібно кветіапіну N-дезалкілкветіапін проявляє високу афінність до серотонінових рецепторів 5НТ₁ та гістамінергічних і адренергічних рецепторів альфа 1 при більш низькій афінності до адренергічних рецепторів альфа 2.

У клінічно значущому діапазоні доз фармакокінетика кветіапіну і N-дезалкілкветіапіну є лінійною. Кінетика кветіапіну у чоловіків та жінок, у тих, що палять і не палять, не відрізняється.

Всмоктування. Кветіапін при пероральному застосуванні добре всмоктується в травному тракті. При дослідженні з препаратом, з радіоактивними ізотопами показано, що приблизно    73 % виділяється із сечею і 21 % – з калом впродовж одного тижня. Біодоступність кветіапіну практично не змінюється при прийомі препарату з їжею, при цьому значення С_max і AUC збільшуються на 25 % і 15 % відповідно. Максимум вмісту препарату в плазмі крові досягається через 2 години після перорального застосування. Молярна концентрація активного метаболіту N-дезалкілкветіапіну в рівноважному стані становить 35 % від такої кветіапіну.

Розподіл. Об'єм розподілу кветіапіну становить 10±4 л/кг, зв’язування з білками плазми     крові – 83 %.

Елімінація і метаболізм. Період напіввиведення кветіапіну – приблизно 6-7 годин при багаторазовому прийомі препарату в клінічно рекомендованих дозах. Цей показник для         N-дезалкілкветіапіну становить приблизно 12 годин. В середньому молярна частка вільного кветіапіну і його активного метаболіту, що виділяється із сечею, становить менше 5 %.  

Кветіапін інтенсивно метаболізується в печінці, при цьому на долю початкового з'єднання в сечі і калі через тиждень після прийому міченого кветіапіну припадає менше 5 % від дози, що поступила. З урахуванням інтенсивної метаболізації кветіапіну в печінці слід чекати, що в осіб з порушенням функції печінки вміст препарату в плазмі крові буде вищий, тож може бути необхідним коректування дози.

Основні реакції метаболізації кветіапіну полягають в окисненні бічного алкільного ланцюга, гідроксилюванні дибензотіазепінового кільця, сульфоксилюванні та кон'югації (фаза 2). Основними метаболітами кветіапіну в плазмі крові людини є продукти окиснення і сульфоокиснення, жоден з яких не володіє фармакологічною активністю.

Основним ферментом системи цитохрому Р450, що відповідає за метаболізацію кветіапіну, є Р450 3А4. Утворення N-дезалкілпохідного і елімінація кветіапіну здійснюються, головним чином, під дією цього ферменту.

У дослідах in vitro показано, що кветіапін і деякі з його метаболітів (включаючи N-дезалкіл-кветіапін) є слабкими інгібіторами ферментів системи цитохрому Р450 1А2, 2С9, 2С19, 2D6 та 3А4. Проте таке інгібування in vitro відмічається тільки в концентраціях, що в 5-50 раз пере-вищують концентрації в організмі людини при прийомі препарату в дозах 300-800 мг/день.

 

таблетки 25 мг – круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, персикового кольору, з відбитком «Р» або гладенькі з одного боку та з відбитком «25» з іншого боку;

таблетки 100 мг – круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, жовтого кольору, з відбитком «Р» або гладенькі з одного боку та з відбитком «100» з іншого боку;

таблетки 200 мг – круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого кольору, з відбитком «Р» або гладенькі з одного боку та з відбитком «200» з іншого боку;

таблетки 300 мг – продовгуваті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого кольору, з відбитком «Р» або гладенькі з одного боку та з відбитком «300» з іншого боку.

 

Термін придатності. 5 років.

 

Умови зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С.

 

Препарат по 25 мг, 100 мг та 200 мг випускають у блістерах № 10, по 3 блістери в упаковці,  300 мг – № 100 у флаконах.

 

Категорія відпуску.  За рецептом.

 

Виробник. Фармасайнс Інк.

 

Місцезнаходження. 6111 Роялмаунт Авеню, 100, Монреаль, Квебек Н4Р 2Т4, Канада.