ДАЛАЦИН Ц ФОСФАТ раствор для инъекций 150 мг/мл амп. 2 мл №1

 

 

діюча речовина: clindamycin;

1 мл розчину містить кліндаміцину фосфату 150 мг (відповідає основі кліндаміцину);

допоміжні речовини: спирт бензиловий, динатрію едетат, вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

 

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин.

 

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди, лінкозаміди та стрептограміни. Код АТХ J01F F01.

 

Активною речовиною препарату є кліндаміцин – напівсинтетичний антибіотик, який синтезується з лінкоміцину шляхом заміщення 7-(R)-гідроксильної групи на 7-(S)-хлоро-групу.

Завдяки своєму впливу на синтез білків у мікроорганізмів кліндаміцин має сильну антимікробну активність. Кліндаміцин може чинити бактерицидну або бактеріостатичну дію залежно від чутливості організму та концентрації антибіотика.

Кліндаміцин є активним in vitro проти мікроорганізмів, які наведено нижче, в мінімальній інгібуючій концентрації для 90 % штамів (МІК90), в мкг/мл:

види Bacteroides, включаючи:

Штами Staphylococcus aureus, чутливі до метициліну, зазвичай виявляють чутливість до кліндаміцину. Кліндаміцин чинить значущу дію на велику кількість штамів резистентних до метициліну стафілококів (MRSA). Проте при наявності значної кількості резистентних до кліндаміцину штамів MRSA виключається можливість застосування цього препарату для лікування інфекцій, спричинених даними організмами, без проведення тестів на чутливість. In vitro деякі резистентні до еритроміцину штами стафілококів відносно швидко набувають резистентності до кліндаміцину.

Нижче наведено переважно резистентні мікроорганізми.

In vitro спостерігалася перехресна реакція між кліндаміцином і лінкоміцином. Було продемонстровано антагоністичну дію між кліндаміцином, еритроміцином і близькими за хімічним складом макролідами. Антагоністичної дії між кліндаміцином і пеніцилінами продемонстровано не було.

Незважаючи на те, що кліндаміцину гідрохлорид активний in vivo та in vitro, кліндаміцину фосфат і кліндаміцину пальмітат неактивні in vitro. Проте обидві сполуки швидко гідролізуються in vivo до активної основи.

Через 1-3 години після внутрішньом’язової ін'єкції 600 мг кліндаміцину фосфату пікові рівні кліндаміцину в сироватці крові становили 9 мкг/мл. Під кінець внутрішньовенної інфузії 300 мг протягом 10 хв і 600 мг протягом 20 хв відповідно були досягнуті наступні пікові рівні в сироватці крові: 7 мкг/мл і 10 мкг/мл відповідно. У таблиці 1 наведені середні рівні кліндаміцину фосфату в сироватці крові після його застосування. Рівні кліндаміцину в сироватці крові можуть утримуватися вище мінімальних інгібуючих концентрацій (МІК) in vitro для найчутливіших організмів, коли кліндаміцину фосфат застосовувати кожні 8-12 годин у дорослих або кожні 6-8 годин у дітей шляхом внутрішньовенної інфузії. Концентрації рівноважного стану досягаються після третьої дози.

Доза                                                                                Кліндаміцин        Кліндаміцину фосфат

                                                                                        мкг/мл                   мкг/мл

300 мг в/в протягом 10 хв кожні 8 годин                   7                             15

600 мг в/в протягом 20 хв кожні 8 годин                   10                           23

600 мг в/в протягом 30 хв кожні 6 годин                   10,9

600 мг в/в протягом 30 хв кожні 8 годин                   10,8

900 мг в/в протягом 30 хв кожні 8 годин                   14,1

900 мг в/в протягом 30 хв кожні 12 годин                       11                                29

1200 мг в/в протягом 45 хв кожні 12 годин              14                           49

300 мг в/м кожні 8 годин                                             6                             3

600 мг в/м кожні 12 годин                                           9                             3

 

Доза                                                                          Кліндаміцин

                                                                                  мкг/мл

5-7 мг/кг в/в через 1 годину                                        10

3-6 мг/кг в/м                                                                  4

5-7 мг/кг в/м                                                                  8

 

(1) пацієнти даної групи проходили лікування наявної інфекції.

Зв'язування білків відбувається між 40 та 90 % застосованої дози. При оральному застосуванні не вдалося продемонструвати накопичення.

Кліндаміцин легко проникає у більшість рідин і тканин організму. У кістковій тканині концентрація препарату становить приблизно 40 % (20-75 %) від досягнутого рівня в сироватці крові; у грудному молоці матері – 50-100 %; у синовіальній рідині – 50 %; у мокроті – 30-75 %; у перитонеальній рідині – 50 %; у крові плода – 40 %; у гної – 30 %; у плевральній рідині – 50-90 %. Проте кліндаміцин не проникає у спинномозкову рідину, навіть у випадку менінгіту.

Період напіввиведення кліндаміцину становить приблизно 1½–3½ години. Цей час дещо більший у пацієнтів зі значними порушеннями функції печінки або нирок. Проте не слід коригувати режим дозування у випадку порушення функції печінки або нирок тяжкого ступеня.

Кліндаміцин відносно інтенсивно метаболізується.

Виведення відбувається із сечею (10-20 %) і з калом (приблизно 4 %) у мікробіологічно активній формі. Решта виводиться у вигляді біологічно неактивних метаболітів.

Виведення переважно відбувається з жовчю та калом.

 

Кліндаміцин призначений для лікування тяжких інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами (зокрема Staphylococcus aureus), у пацієнтів з алергією до пеніцилінів. При аеробних інфекціях кліндаміцин є альтернативою, якщо інші антимікробні препарати не діють або протипоказані. Кліндаміцин вважається препаратом першого вибору у випадках анаеробних інфекцій.

При одночасному призначенні разом з відповідним антибіотиком проти грамнегативних мікроорганізмів, таким як амінозид, кліндаміцин виявляється ефективним засобом запобігання перитоніту або внутрішньочеревних абсцесів, що виникли після перфорації кишечнику та бактеріальної контамінації внаслідок травми.

Як і для всіх антибіотиків, у випадку тяжких інфекцій слід проводити in vitro тести на чутливість.

 

Кліндаміцин протипоказаний пацієнтам, у яких раніше спостерігалася чутливість до кліндаміцину, лінкоміцину або до будь-якого компонента лікарського засобу.

Далацин Ц Фосфат не слід застосовувати недоношеним дітям або новонародженим, оскільки він містить бензиловий спирт (див. розділ «Особливості застосування»).

Кліндаміцин протипоказаний при наявності інфекційного менінгіту.

 

Було продемонстровано антагоністичну дію між кліндаміцином, еритроміцином і близькими за хімічним складом макролідами.

Виявлено, що кліндаміцин, який вводиться шляхом ін’єкції, має властивість нейромускулярного блокатора, що може підсилювати дію інших нейромускулярних блокаторів у організмі. Тому кліндаміцин слід з обережністю призначати пацієнтам, які застосовують такі препарати, як векуроній, рокуроній, гентаміцин, рапакуроній (з магнієм) або панкуроній. Було описано синергічний вплив інших антибіотиків разом з кліндаміцином на нейромускулярні блокатори. Через це застосування антибіотиків разом із м’язовими релаксантами потребує особливої уваги, оскільки синергічна дія внаслідок такої комбінації може спричиняти більш глибоку м’язову релаксацію та затримати одужання.

У пацієнтів, які застосовували кліндаміцин у поєднанні з антагоністами вітаміну К (наприклад, варфарином, аценокумаролом та флуїндіоном), спостерігали зростання значень коагуляційних проб (протромбінового часу/МНС) та/або тривалості кровотечі. Таким чином, у пацієнтів, які отримують лікування із застосуванням антагоністів вітаміну К, необхідно часто контролювати результати коагуляційних проб.

 

Препарат Далацин Ц Фосфат містить бензиловий спирт (9,45 мг/мл). Повідомлялося, що консервант бензиловий спирт пов'язаний з розвитком тяжких побічних реакцій, включаючи летальний «гаспінг-синдром» (розлад з боку дихальної системи, який характеризується тривалою спробою вдихнути повітря) у недоношених немовлят та летальними наслідками у дітей. І хоча звичайні терапевтичні дози цього лікарського засобу містять бензиловий спирт у кількостях, що значно менші за кількості, пов’язані з розвитком «гаспінг-синдрому», мінімальна кількість бензилового спирту, за якої може з’явитися токсичність, невідома. Ризик розвитку токсичності, пов’язаної з бензиловим спиртом, залежить від введеної кількості та здатності печінки нейтралізувати цю хімічну сполуку. Недоношені немовлята та немовлята з низькою масою тіла при народженні схильні мати більш високий ризик розвитку токсичності. Бензиловий спирт може спричиняти токсичні реакції та анафілактоїдні реакції у немовлят та дітей віком до 3 років (див. розділ «Протипоказання»).

Лікування антибактеріальними засобами порушує нормальний склад мікрофлори товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту Clostridium difficile. Про це повідомлялося під час застосування майже всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі кліндаміцину. Ступінь тяжкості такої реакції може варіювати від легкої діареї до летального коліту. C. difficile продукує токсини A і B, що сприяє розвитку діареї, спричиненої Clostridium difficile, і є головною причиною розвитку коліту, пов’язаного із застосуванням антибіотиків. Штами C. difficile, які продукують гіпертоксин, спричиняють підвищення захворюваності та летальності, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробної терапії та можуть потребувати проведення колектомії. Слід розглядати можливість виникнення діареї, спричиненої C. difficile, у всіх пацієнтів з діареєю, що виникла після застосування антибіотиків.

Ця форма коліту характеризується слабкою водянистою діареєю, яка може розвинутися до тяжкої хронічної діареї, лейкоцитозу, пропасниці та тяжких колік у животі, що можуть супроводжуватися виділенням крові або слизу. Без проведення подальшого лікування може розвинутися перитоніт, шок і токсичний мегаколон. Спричинений антибіотиками коліт, який пов'язується з кліндаміцином, може виникати через 2-3 тижні після завершення лікування. Необхідно ретельно збирати анамнез, оскільки повідомлялося про випадки виникнення діареї, спричиненої C. difficile, через два місяці після застосування антибактеріальних засобів.

Важливо розглядати можливість виникнення діареї, спричиненої C. difficile, у пацієнтів з діареєю під час або після застосування антибіотиків. Вона може прогресувати до коліту, у тому числі псевдомембранозного коліту (див. розділ «Побічні реакції») зі ступенем тяжкості від легкого до летального. У разі підозри або підтвердження діареї, пов’язаної із застосуванням антибіотиків, або коліту, пов’язаного із застосуванням антибіотиків, лікування антибіотиками, у тому числі кліндаміцином, слід припинити і негайно вжити відповідних терапевтичних заходів. У випадках середньої тяжкості та у тяжких випадках слід розглянути можливість застосування рідин та електролітів, додаткового введення білків та лікування антибактеріальними засобами, що мають клінічну ефективність щодо лікування коліту, спричиненого Clostridium difficile. Засоби, що пригнічують перистальтику, у цій ситуації протипоказані.

Діагностування спричиненого антибіотиками коліту, як правило, ґрунтується на клінічних симптомах. Діагноз можна підтвердити ендоскопією на наявність псевдомембранозного коліту або наявністю Clostridium difficile та токсинів у калі.

Слід уникати застосування лікарських засобів, які зупиняють перистальтику кишечнику.

Кліндаміцин слід з обережністю призначати особам з наявністю в анамнезі шлунково-кишкових станів, зокрема коліту. Спричинений антибіотиками коліт і діарея виникають частіше та у більш тяжких формах у виснажених пацієнтів та/або пацієнтів літнього віку.

Оскільки кліндаміцин не проникає належним чином до спинномозкової рідини, даний препарат не слід застосовувати для лікування менінгіту.

Було продемонстровано in vitro, що кліндаміцин та еритроміцин мають антагоністичну дію. Через можливу клінічну значущість обидва препарати не слід застосовувати одночасно.

Упродовж тривалого лікування слід здійснювати печінкові та ниркові функціональні проби.

Застосування кліндаміцину фосфату може спричиняти надмірний ріст нечутливих організмів, зокрема дріжджових грибів.

Кліндаміцин здатний мати властивість нейромускулярного блокатора, що може підсилювати дію інших нейромускулярних блокаторів у організмі. Тому кліндаміцин слід з обережністю призначати пацієнтам, які застосовують такі препарати.

Кліндаміцину фосфат слід з обережністю застосовувати пацієнтам з гіперчутливістю.

Кліндаміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю тяжкого ступеня, пов'язаною з тяжкими метаболічними станами. У разі необхідності застосування високих доз слід стежити за рівнем кліндаміцину в сироватці крові (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

 

Безпечність застосування у період вагітності продемонстровано не було. Кліндаміцин може проникати крізь плаценту в жінок. Після багаторазового застосування концентрації лікарського засобу в амніотичній рідині становили приблизно 30 % від концентрацій у крові матері. У період вагітності кліндаміцин слід застосовувати тільки при гострій необхідності.

Бензиловий спирт здатний проникати крізь плаценту (див. розділ «Особливості застосування»).

У клінічних дослідженнях з участю вагітних жінок системне застосування кліндаміцину у період ІІ та ІІІ триместрів вагітності не було пов’язане з підвищеною частотою вроджених аномалій. Відсутні достатні та добре контрольовані дослідження з участю вагітних жінок протягом І триместру вагітності.

Кліндаміцин виявляли у грудному молоці матері в концентрації 0,7-3,8 мкг/мл при оральному та парентеральному застосуванні.

Через потенційний розвиток серйозних побічних реакцій у дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, кліндаміцин не можна застосовувати матерям, які годують груддю.

 

Кліндаміцин не впливає або чинить незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.

 

Спосіб застосування та дози необхідно визначати за ступенем тяжкості інфекції, станом пацієнта та чутливістю мікроорганізму, який спричиняє захворювання.

Для лікування внутрішньочеревних інфекцій, інфекцій органів малого таза в жінок та інших тяжких інфекцій стандартна доза кліндаміцину фосфату становить 2400-2700 мг (порівну поділені на 2, 3 або 4 застосування) і, як правило, застосовується в комбінації з прийнятним антибіотиком до грамнегативних аеробних мікроорганізмів.

Для менш ускладнених інфекцій, спричинених більш чутливими мікроорганізмами, ефект від лікування може бути помітним із призначенням нижчих доз: 1200-1800 мг на добу (порівну поділені на 3 або 4 застосування).

У дорослих успішно застосовували дози до 4800 мг.

Застосування разової дози внутрішньом’язово більше 600 мг не рекомендовано.

Лікування тяжких гінекологічних інфекцій (запальні захворювання органів малого таза): кліндаміцину фосфат 900 мг внутрішньовенно кожні 8 годин у комбінації з прийнятним антибіотиком до грамнегативних мікроорганізмів (наприклад, гентаміцином, 2 мг/кг перша доза та далі 1,5 мг/кг кожні 8 годин) у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Дане лікування слід продовжувати принаймні 4 доби. З появою клінічних ознак покращення слід продовжити лікування ще на 2 доби. Далі слід перейти до орального застосування кліндаміцину гідрохлориду в дозі 1800 мг на добу (розподілені на кілька застосувань) до закінчення повного курсу лікування від 10 до 14 діб.

Застосування для лікування дітей віком від 1 місяця (внутрішньовенно або внутрішньом'язово).

Дозування становить 20-40 мг/кг на добу, рівномірно розподілене на 3 або 4 застосування).

Дозування для лікування хворих з нирковою та/або печінковою недостатністю. Коригувати дозу для пацієнтів із порушенням функції нирок не потрібно. Гемодіаліз та перитонеальний діаліз неефективні для виведення кліндаміцину з сироватки крові.

У пацієнтів з порушенням функції нирок середнього та тяжкого ступеня спостерігався подовжений період напіввиведення кліндаміцину. Якщо кліндаміцин застосовувати кожні 8 годин, накопичення виникає у поодиноких випадках. Тому зниження дози не вважається за необхідне.

Застосування для лікування токсоплазмового енцефаліту у хворих на СНІД. Застосовувати Далацин Ц Фосфат, розчин для ін'єкцій, у дозі 600-1200 мг кожні 6 годин упродовж 2 тижнів, потім 300-600 мг перорально кожні 6 годин. Зазвичай повний курс лікування продовжується від 8 до 10 тижнів. Упродовж 8-10 тижнів необхідне оральне застосування піриметаміну в дозі 25-75 мг на добу. Разом із високими дозами піриметаміну слід застосовувати фолієву кислоту в дозі 10-20 мг на добу.

Застосування для лікування пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii, у хворих на СНІД. Вводити Далацин Ц Фосфат, розчин для ін'єкцій, шляхом внутрішньовенної інфузії в дозі 600-900 мг кожні 6 годин або 900 мг кожні 8 годин протягом 21 доби в комбінації з примахіном у дозі 15-30 мг на добу перорально упродовж 21 доби.

Застосовувати парентерально по 20 мг/кг на добу впродовж принаймні 5 діб.

У якості альтернативного лікування, якщо необхідне парентеральне застосування: 600 мг кліндаміцину фосфату вводити внутрішньовенно за 1 годину до процедури.

900 мг кліндаміцину фосфату, розчиненого в 1000 мл фізіологічного розчину, застосовувати для промивання ураженої ділянки під час хірургічного втручання в ділянці голови і шиї перед закриттям рани.

Концентрація кліндаміцину в розведеному стані не має перевищувати 18 мг/мл, а швидкість інфузії не має перевищувати 30 мг/хв. (див. розділ «Побічні реакції»). Стандартні значення швидкості інфузії наведено нижче:

 

Доза             Кількість розчинника        Час введення

300 мг          50 мл                                    10 хв.

600 мг          50 мл                                    20 хв.

900 мг          100 мл                                  30 хв.

1200 мг        100 мл                                  40 хв.

 

Не рекомендується проводити внутрішньовенні інфузії в дозах, вищих за 1200 мг на годину.

Невикористаний лікарський препарат або відходи слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

 

Під час застосування препарату дітям (від народження до 16 років) бажано вести належне спостереження за функціями системи організму.

Застосування у новонароджених та немовлят. Даний препарат містить бензиловий спирт у якості консерванта. Бензиловий спирт пов’язують з летальним «гаспінг-синдромом» у недоношених немовлят (див. розділ «Особливості застосування»).

 

Токсичність кліндаміцину не пов'язана з дозуванням. Передозування не спричиняє особливих симптомів. Гемодіаліз та перитонеальний діаліз неефективні для виведення кліндаміцину з сироватки крові.

 

У таблиці нижче наведені побічні реакції, визначені у ході клінічних досліджень та постмаркетингових спостережень, відповідно до системи клас-орган та частоти. Побічні реакції, визначені у ході постмаркетингового досвіду, позначені курсивом. Частоту визначено таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000) і невідома (не може бути оцінена з доступних даних). У межах кожної групи за частотою побічні реакції представлені в порядку зниження ступеня їхньої тяжкості.

 

 

Іноді повідомлялося про неприємний або металічний присмак у роті після внутрішньовенного застосування кліндаміцину фосфату у вищих дозах.

У рідких випадках спостерігалась ниркова дисфункція, включаючи азотемію, олігурію та/або протеїнурію.

Рідко повідомлялося про випадки поліартриту.

Нечасто – індурація в місці введення.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дозволяє здійснювати безперервний моніторинг співвідношення між користю та ризиком застосування лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

 

Несумісність. Нижчезазначені препарати фізично несумісні з кліндаміцину фосфатом: ампіцилін, фенітоїн натрію, барбітурати, амінофілін, глюконат кальцію, сульфат магнію, цефтриаксон натрію та ципрофлоксацин.

Сумісність. Розчини кліндаміцину фосфату в 5 % декстрозі у воді та у розчині натрію хлориду, до яких додано наведені нижче антибіотики в стандартній концентрації, залишаються стабільними протягом принаймні 24 години: амікацину сульфат, азтреонам, цефамандолу нафат, цефазолін натрію, цефотаксим натрію, цефокситин натрію, цефтазидим натрію, цефтизоксим натрію, гентаміцину сульфат, нетилміцину сульфат, піперацилін та тобраміцин.

Сумісність і стабільність даних сумішей може змінюватися залежно від концентрації та інших умов.

 

Упаковка. По 2 мл або по 4 мл розчину в ампулі. По 1 ампулі у блістері (або без блістера) в картонній коробці.

 

Категорія відпуску. за рецептом.

 

Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія НВ/Pfizer Manufacturing Belgium NV.

 

Рейксвег 12, Пуурс, В-2870, Бельгія/Rijksweg 12, Puurs, В-2870, Belgium.