ПАКЛИМЕДАК конц. д/р-ра д/инф. 30 мг фл. 5 мл №1

 

 

діюча речовина: паклітаксел;

1 мл концентрату для розчину для інфузій містить паклітакселу 6 мг;

допоміжні речовини: олія рицинова поліетоксильована, етанол безводний, кислота лимонна безводна.

 

Лікарська форма. Концентрат для розчину для інфузій.

 

Антинеопластичні засоби. Алкалоїди рослинного походження та інші препарати природного походження. Таксани.

Код АТС L01C D01.

 

Для терапії другої лінії карциноми яєчників паклітаксел показаний для лікування карциноми яєчника з метастазами після невдалого стандартного лікування препаратами, що містять платину.

Паклітаксел показаний для початкового лікування локальної прогресуючої карциноми молочної залози або карциноми молочної залози з метастазами як у комбінації з антрацикліном для пацієнтів, яким підходить лікування антрацикліном, так і в комбінації з трастузумабом для пацієнтів з гіперекспресією HER-2 на рівні 3+ за результатами імуногістохімічних досліджень і для пацієнтів, яким лікування антрацикліном не підходить.

Паклітаксел застосовується для лікування метастатичного раку молочної залози, якщо стандартна терапія препаратами антрациклінового ряду протипоказана або виявилася неефективною.

 

 

Перед початком лікування паклітакселом для всіх пацієнтів слід здійснити премедикацію кортикостероїдами, антигістамінними препаратами і антагоністами H2, наприклад, за схемами, наведеними в таблиці 1.

                                                                                                                                                    Таблиця 1

 

*8-20 мг для хворих на СКL.

**Еквівалент антигістамінного засобу (наприклад, хлорфенірамін).

Паклітаксел слід вводити крізь вбудований у катетер мікропористий мембранний фільтр із розміром отворів £ 0,22 мкм.

 

Рекомендують комбіновану схему паклітакселу і цисплатину. Залежно від тривалості інфузії рекомендують застосування двох доз паклітакселу:

– 175 мг/м² паклітакселу вводять шляхом внутрішньовенної інфузії впродовж 3 годин з подальшим введенням 75 мг/м² цисплатину, терапію повторюють з інтервалом у 3 тижні;

– 135 мг/м² паклітакселу у вигляді інфузії протягом 24 годин, з наступним введенням 75 мг/м² цисплатину, з інтервалом 3 тижні між курсами лікування.

 

Рекомендована доза паклітакселу становить 175 мг/м2 для введення протягом 3 годин, з інтервалом 3 тижні між курсами лікування.

 

Рекомендована доза паклітакселу становить 175 мг/м² для введення протягом 3 годин, з інтервалом 3 тижні в ході 4 курсів лікування після лікування AЦ.

Якщо паклітаксел застосовують у комбінації з доксорубіцином (50 мг/м²), то паклітаксел слід вводити через 24 години після введення доксорубіцину. Рекомендована доза паклітакселу становить 175 мг/м² для внутрішньовенного введення протягом 3 годин, з інтервалом 3 тижні між курсами лікування. У комбінації з трастузумабом рекомендована доза паклітакселу становить 175 мг/м² для внутрішньовенного введення протягом 3 годин, з інтервалом 3 тижні між курсами лікування. У комбінації з трастузумабом введення паклітакселу у вигляді інфузії можна розпочинати через день після введення першої дози трастузумабу або безпосередньо після введення наступної дози трастузумабу, якщо попередня доза трастузумабу добре переносилася пацієнтом.

Рекомендована доза паклітакселу становить 175 мг/м² для введення протягом 3 годин, з інтервалом 3 тижні між курсами лікування.

 

Рекомендована доза паклітакселу становить 100 мг/м² для введення протягом 3 годин, з наступним введенням 80 мг/м² цисплатину, з інтервалом 3 тижні між курсами лікування.

 

Рекомендована доза паклітакселу становить 100 мг/м² для введення у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 3 годин кожні 2 тижні.

Слід вводити дози паклітакселу згідно індивідуальної переносимості кожного пацієнта.

Не слід проводити лікування паклітакселом повторно до тих пір, поки кількість нейтрофілів не буде становити ³ 1,5 × 10⁹/л (³ 1 ×10⁹/л для хворих на СК), а кількість тромбоцитів не буде становити ³ 100 × 10⁹/л (³ 75 × 10⁹/л для хворих на СК). Якщо у пацієнтів розвивається тяжка нейтропенія (кількість нейтрофілів < 0,5 × 10⁹/л протягом 7 днів або більше) або тяжка периферична невропатія, для подальших курсів лікування дозу слід зменшити на 20 % (на 25 % – для хворих на СК).

 

Пацієнти з порушеною функцією печінки. Неповні доступні на теперішній час дані дають можливість рекомендувати корекцію доз даного препарату для пацієнтів з ураженнями печінки легкого або середнього ступеня.

Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки не слід призначати паклітаксел.

 

До початку інфузії паклітаксел необхідно розбавити в асептичних умовах. Паклітаксел розбавляють 0,9 % розчином NaCl або 5 % розчином глюкози, або 5 % розчином глюкози/0,9 % розчином NaCl або розчином Рингера плюс 5 % розчином глюкози до концентрації 0,3–1,2 мг/мл.

Хімічна і фізична стабільність розбавленої інфузії при температурі 25 °C зберігається протягом 72 годин.

З мікробіологічної точки зору, даний препарат необхідно застосувати негайно. Якщо даний продукт не застосований негайно, то споживач відповідає за тривалість зберігання при застосуванні та за умови до застосування.

Після розведення розчин може бути каламутним. Це відбувається через наповнювач препарату і не видаляється фільтрацією. Паклітаксел слід вводити через вбудований у катетер фільтр з мікропористою мембраною з діаметром отворів не більше 0,22 мкм. Тестування інфузійної системи з використанням вбудованого фільтра не виявило значущої втрати ефективності препарату.

Зареєстровано декілька повідомлень про випадки появи осаду під час введення інфузії паклітакселу, зазвичай наприкінці 24-годинної інфузії. Навіть якщо причина осадження невідома, осад може з’явитися через можливе перенасичення розчину. З метою зменшення ризику осадження після розведення слід застосовувати паклітаксел якомога швидше, а також необхідно уникати надмірної вібрації або струшування. Перед використанням інфузійні системи необхідно ретельно промити. Необхідно часто перевіряти зовнішній вигляд розчину під час введення інфузії, а при появі осаду інфузію слід припинити.

Для того, щоб мінімізувати вплив на пацієнтів ДEГФ (ді-(2-етилгексил)фталату), який може вилуговуватися з інфузійних мішків, інфузійних систем та іншого медичного обладнання з полівінілхлориду, розбавлений розчин паклітакселу для інфузій слід зберігати у флаконах, що не містять ПВХ (скляних, поліпропіленових), або пластикових контейнерах (поліпропіленових, поліолефінових), і вводити через інфузійні системи з поліетиленовим покриттям. Використання фільтрів (наприклад, Ivex-2â) з невеликими вхідними і вихідними отворами з ПВХ не призводить до значущого вилуговування ДEГФ.

Зберігання невідкритих флаконів у холодильнику може призводити до появи осаду, який знову розчиняється при невеличкому струшуванні флакона або без нього, якщо препарат досягне кімнатної температури. Це не впливає на якість даного продукту. Слід викинути флакон, якщо розчин залишається каламутним або якщо в ньому знаходиться нерозчинний осад.

Після використання багаторазових голок для ін’єкцій і відбору продукту мікробна, хімічна і фізична стабільність препарату у флаконі зберігається до 28 днів при температурі 25 °C. Споживач відповідає за інші умови щодо зберігання даного препарату.

Не рекомендовано застосування стержня або голки для флаконів, оскільки можна пошкодити пробку, що призводить до втрати стерильності.

 

Якщо не вказано інше, частота і тяжкість зареєстрованих побічних ефектів були загалом подібні у пацієнтів, що одержували паклітаксел для лікування карциноми яєчників або молочної залози, або ДРЛ. Вік не впливав на жодний із спостережуваних видів токсичності.

Мієлосупресія є найбільш розповсюдженим клінічно значущим побічним ефектом. Тяжка нейтропенія (< 0,5 × 10⁹/л) спостерігалася у 28 % пацієнтів, але випадків гарячки не зареєстровано. Тільки у 1 % пацієнтів спостерігалася тяжка нейтропенія протягом ≥ 7 днів. Тромбоцитопенія спостерігалася у 11 % пацієнтів. У 3 % пацієнтів надир кількості тромбоцитів становив < 50 × 10⁹/л як мінімум один раз протягом даного дослідження.  Анемія  спостерігалася у 64 % пацієнтів, але вона була тяжкою (Hb < 5 ммоль/л) тільки у 6 % пацієнтів. Частота і тяжкість анемії пов’язані з базовими показниками гемоглобіну.

Нейротоксичність, в основному периферична невропатія, ймовірно, виникає часто і є більш тяжким побічним ефектом, що розвивається при інфузії 175 мг/м² паклітакселу протягом 3 годин (у 85 % випадків – нейротоксичність, у 15 % випадків – тяжка), ніж при інфузії 135 мг/м² паклітакселу протягом 24 годин (у 25 % випадків – периферична невропатія, у 3 % – тяжка) у комбінації паклітакселу з цисплатином. Виявлене очевидне зростання частоти тяжкої нейротоксичності у пацієнтів з ДРЛ і карциномою яєчників при лікуванні інфузією паклітакселу протягом 3 годин з подальшим введенням цисплатину. Периферична невропатія може виникати протягом першого курсу лікування, а стан може погіршуватися з підвищенням системного контакту з паклітакселом. Периферична невропатія вимагала припинення лікування паклітакселом у декількох випадках. Сенсорні симптоми покращуються або зменшуються протягом декількох місяців після припинення введення паклітакселу. Наявна невропатія в результаті попереднього лікування не є протипоказанням для лікування паклітакселом.

Артралгію або міалгію спостерігали у 60 % пацієнтів, і у 13 % пацієнтів вона була тяжкою.

Серйозні реакції гіперчутливості з можливим летальним результатом (визначені як артеріальна гіпотензія, що потребує лікування, ангіоневротичний набряк, синдром гострої дихальної недостатності, що потребує лікування бронходилататорами, або генералізована кропив’янка) спостерігалися у 2 пацієнтів (< 1 % всіх пацієнтів). У 34 % пацієнтів (17 % всіх курсів лікування) виникали легкі реакції гіперчутливості. Такі легкі реакції, переважно припливи і висипання, не потребували лікування або відміни паклітакселу.

Реакції в місці ін’єкції при внутрішньовенному введенні можуть призвести до місцевого набряку, болю, еритеми і затвердіння. В окремих випадках екстравазація може призвести до целюліту. Зареєстровано декілька повідомлень про лущення та/або відшаровування шкіри, пов’язані з крововиливом. Також може змінюватися колір шкіри. Рідко повідомлялося про шкірні реакції, так звані місцеві запальні реакції в ділянці попередніх крововиливів після введення паклітакселу. Дотепер не існує специфічного лікування реакцій транссудації.

У деяких випадках, розвиток реакції у місці ін'єкції спостерігався або під час тривалого вливання препарату або  аж через 7-10 днів.

У таблиці 2 наведено перелік побічних ефектів, що супроводжують монотерапію паклітакселом у вигляді інфузії протягом 3 годин у випадку метастазуючої пухлини, і побічних ефектів, про які зареєстровано повідомлення в ході постмаркетингового застосування* паклітакселу.

Частоту побічних ефектів визначено за такими критеріями:

дуже поширені (> 1/10), поширені (> 1/100, < 1/10), непоширені (> 1/1000, < 1 /100), рідко поширені (> 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

У кожній групі за частотою побічні реакції представлені в порядку зменшення тяжкості.

                                                                                                                                                   Таблиця 2

 

*побічні ефекти, про які зареєстровано повідомлення в ході постмаркетингового застосування паклітакселу.

 

У пацієнтів з раком молочної залози, які одержували паклітаксел для ад’ювантної терапії після лікування AЦ, спостерігалися алергічні реакції, нейротоксичність, артралгія/міалгія, анемія, інфекція, гарячка, нудота/блювання і діарея, частіше порівняно з пацієнтами, які одержували тільки AЦ. Частота даних побічних реакцій узгоджувалася з монотерапією паклітакселом, як повідомлялося вище.

 

 

 

Зареєстрована вища зустрічальність і більш тяжка форма нейротоксичності, артралгії/міалгії та гіперчутливості у пацієнтів, які одержували паклітаксел у вигляді 3‑годинної інфузії з наступним введенням цисплатину при хіміотерапії першої лінії карциноми яєчників, ніж у тих, кого лікували циклофосфамідом з наступним введенням цисплатину. Мієлосупресія виникає не так часто і є легшою при інфузії паклітакселу протягом 3 годин з наступним введенням цисплатину, порівняно з лікуванням циклофосфамідом з наступним введенням цисплатину.

При хіміотерапії першої лінії раку молочної залози з метастазами спостерігалися більш тяжкі випадки нейтропенії, анемії, периферичної невропатії, артралгії/міалгії, астенії, гарячки і діареї, часто вказані випадки виникали, якщо паклітаксел (220 мг/м²) вводили 3-годинною інфузією через 24 години після введення доксорубіцину (50 мг/м²) порівняно зі стандартним лікуванням ФДЦ (500 мг/м² 5-фторурацилу, 50 мг/м² доксорубіцину, 500 мг/м² циклофосфаміду). Рідше спостерігали такі побічні ефекти як нудота і блювання, і вони були легшими при схемі лікування паклітакселом (220 мг/м²)/доксорубіцином (50 мг/м²) порівняно зі стандартною схемою лікування ФДЦ. Застосування кортикостероїдів, можливо, сприяло зменшенню кількості побічних ефектів, а також полегшенню нудоти і блювання в групі, яка одержувала паклітаксел/доксорубіцин.

При введенні паклітакселу з трастузумабом у вигляді інфузії протягом 3 годин для лікування першої лінії пацієнтів з карциномою молочної залози з метастазами наступні побічні ефекти зареєстровані частіше, ніж при монотерапії паклітакселом (без урахування відношення до паклітакселу або трастузумабу): серцева недостатність (8 % проти 1 %), інфекція (46 % проти 27 %), озноб (42 % проти 4 %), гарячка (47 % проти 23 %), кашель (42 % проти 22 %), висипання (39 % проти 18 %), артралгія (37 % проти 21 %), тахікардія (12 % проти 4 %), діарея (45 % проти 30 %), артеріальна гіпертензія (11 % проти 3 %), носова кровотеча (18 % проти 4 %), акне (11 % проти 3 %), простий герпес (12 % проти 3 %), випадкова травма (13 % проти 3 %), безсоння (25 % проти 13 %), риніт (22 % проти 5 %), синусит (21 % проти 7 %) і реакції в місці ін’єкції (7 % проти 1 %). Деякі із вказаних відмінностей частоти можуть бути віднесені до більшої кількості і тривалості курсів лікування комбінацією паклітакселу/трастузумабу порівняно з монотерапією паклітакселом. Зареєстровані повідомлення про тяжкі побічні ефекти при застосуванні подібних схем лікування паклітакселом/трастузумабом і при монотерапії паклітакселом.

При введенні доксорубіцину в комбінації з паклітакселом при лікуванні карциноми молочної залози з метастазами спостерігали атипове скорочення серця (зменшення фракції викиду лівого шлуночка ≥ 20 %) у 15 % пацієнтів порівняно з 10 % пацієнтів, які одержували стандартну схему лікування ФДЦ. Застійну серцеву недостатність спостерігали у < 1 % як при лікуванні паклітакселом/доксорубіцином, так і при стандартному лікуванні ФДЦ. Введення трастузумабу в комбінації з паклітакселом у пацієнтів, які попередньо одержували антрацикліни, показало зростання частоти і тяжкості серцевої дисфункції порівняно з монотерапією паклітакселом.

Зареєстровані повідомлення про випадки радіаційного пневмоніту в пацієнтів, які одержували супутню радіотерапію.

 

За винятком гематологічних і печінкових побічних ефектів, частота і тяжкість побічних ефектів загалом подібні у хворих на СК і пацієнтів, які одержували монотерапію паклітакселом для лікування інших солідних пухлин.

 

Мієлосупресія була основним видом обмежуючої дозу токсичності. Нейтропенія є найважливішим видом гематологічної токсичності. Під час початкового лікування тяжка нейтропенія зустрічається (< 0,5 × 10⁹/л) у 20 % пацієнтів. Протягом всього періоду лікування тяжку нейтропенію спостерігали у 39 % пацієнтів. Нейтропенію спостерігали протягом > 7 днів у 41 % пацієнтів і протягом 30-35 днів у 8 % пацієнтів. Протягом 35 днів дана нейтропенія зникала у всіх обстежених пацієнтів. Частота нейтропенії 4 ступеня тяжкості, яка тривала > 7 днів, становила 22 %.

Зареєстровано повідомлення про випадки нейтропенічної гарячки, пов’язаної з лікуванням паклітакселом, у 14 % пацієнтів і в 1,3 % курсів лікування. Зареєстровано 3 летальні випадки сепсису (2,8 %) під час введення паклітакселу, які були пов’язані з даним лікарським засобом.

У 50 % пацієнтів спостерігали тромбоцитопенію, і вона була тяжкою (< 50 × 10⁹/л) у 9 % випадків. Тільки у 14 % виникало зниження кількості тромбоцитів < 75 × 10⁹/л, як мінімум один раз у ході лікування. Зареєстровані повідомлення про випадки кровотечі, пов’язаної з паклітакселом, у < 3 % пацієнтів.

Анемію (Hb < 11 г/дл) спостерігали у 61 % пацієнтів, і вона була тяжкою (Hb < 8 г/дл) в 10 % випадків. 21 % пацієнтів потребували трансфузії еритроцитів.

 Серед пацієнтів (> 50 % приймали інгібітор протеази) із функцією печінки з нормальними основними показниками у 28 % був підвищений рівень білірубіну, у 43 % – підвищений рівень лужної фосфатази і в 44 % – підвищений рівень АСТ (СГОТ). Для кожного із вказаних параметрів зростання було вираженим в 1 % випадків.

 

Первинні симптоми передозування, на які можна очікувати, такі: пригнічення функції кісткового мозку, периферична нейротоксичність та мукозит.

Антидоту на випадок передозування паклітакселом немає. У випадку передозування пацієнти повинні знаходитись під пильним наглядом. Лікування необхідно спрямувати на усунення симптомів, а саме: пригнічення функції кісткового мозку, периферичної нейротоксичності та мукозиту.

 

Жінки та чоловіки репродуктивного віку та їх партнери повинні користуватись засобами контрацепції впродовж щонайменше 6 місяців після застосування паклітакселу.

Пацієнтам чоловічої статі необхідно порадити заморожування сперми до початку лікування паклітакселом через ризик безпліддя.

Показано, що паклітаксел виявляє ембріотоксичність в експериментах на кроликах і зменшує фертильність щурів.

На сьогоднішній день не зареєстровано повідомлень щодо застосування паклітакселу  вагітним жінкам. Як і інші цитотоксичні лікарські засоби, паклітаксел представляє потенційний ризик для плода. Тому паклітаксел не слід застосовувати під час вагітності, за винятком нагальної потреби. Жінкам репродуктивного віку не рекомендується зачинати дитину в ході лікування паклітакселом. Якщо під час лікування паклітакселом жінка завагітніє, їй потрібно негайно проінформувати про це свого лікаря.

Невідомо, чи проникає паклітаксел у грудне молоко людини. Паклітаксел протипоказаний жінкам, які годують груддю. Слід припинити годування груддю на період лікування паклітакселом.

 

Немає достатнього клінічного досвіду щодо ефективності і безпеки застосування паклітакселу для лікування дітей, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

 

 

 

При роботі з паклітакселом, як і з іншими цитотоксичними препаратами, необхідна обережність. Приготуванням розчинів для інфузій повинен займатися персонал, який має досвід роботи з відповідними препаратами, у спеціально відведеній зоні, з дотриманням усіх правил асептики. Необхідно користуватися захисними рукавичками. Слід уникати потрапляння розчинів паклітакселу на шкіру та слизові оболонки. Якщо це все ж трапилось, уражені ділянки шкіри слід промити водою з милом. У цих місцях можливе поколювання, жар і почервоніння шкіри. При потраплянні препарату на слизові оболонки їх необхідно ретельно промити водою. При вдиханні розчинів паклітакселу можливі задишка, біль у грудях, печіння в горлі та нудота.

Невикористані розчини, інструменти та матеріали, що були в контакті з паклітакселом, слід знищити згідно з установленою процедурою утилізації відходів, що містять цитотоксичні речовини.

 

Лікування Паклімедаком необхідно здійснювати під наглядом кваліфікованого лікаря, який має досвід застосування протипухлинних хіміотерапевтичних засобів. Оскільки можливі реакції гіперчутливості, в наявності має бути відповідне реанімаційне обладнання.

Враховуючи можливість екстравазації препарату, рекомендується ретельно стежити за місцем інфузії через можливу інфільтрацію під час введення.

Перед введенням паклітакселу пацієнтам необхідно отримувати премедикацію кортикостероїдами, антигістамінними препаратами та антагоністами Н₂-рецепторів.

При комбінованому застосуванні разом з цисплатином Паклімедак слід вводити до введення цисплатину.

Тяжкі реакції гіперчутливості, які характеризуються задишкою, гіпотензією (що потребують відповідних терапевтичних заходів), ангіоневротичним набряком і генералізованою кропив’янкою, спостерігалися менш ніж в 1 % хворих, які застосовували паклітаксел після адекватної премедикації. Ймовірно, ці симптоми є гістамін-опосередкованими реакціями. У разі появи тяжких реакцій гіперчутливості вливання препарату паклітаксел необхідно негайно припинити і розпочати симптоматичне лікування, причому не слід повторно вводити препарат.

Пригнічення функції кісткового мозку (головним чином нейтропенія) є токсичним ефектом, що обмежує дозу препарату. Під час лікування препаратом необхідно визначати вміст формених елементів крові не менше двох разів на тиждень. Хворим не слід знову призначати препарат до відновлення вмісту нейтрофілів до рівня ≥ 1,5´10⁹/л, а тромбоцитів —                       ≥ 100´10⁹/л.

Тяжкі порушення провідності серця відзначалися рідко. При появі тяжких порушень провідності під час лікування зазначеним препаратом необхідно призначити відповідне лікування, а в разі подальшого введення препарату слід проводити безперервний моніторинг функції серця. Рекомендується стежити за життєво важливими функціями організму під час першої години введення паклітакселу. Під час введення паклітакселу можливий розвиток артеріальної гіпотензії, гіпертензії і брадикардії.

Хоча периферична нейропатія виникає часто, тяжкі симптоми відзначаються рідко. У випадках тяжкої периферичної нейропатії при подальших курсах лікування дозу паклітакселу   рекомендується знизити на 20 % (для хворих на саркому Капоші – на 25 %).

Тяжкі порушення функції печінки

Паклітаксел не рекомендується призначати пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки, оскільки підвищується ризик токсичного впливу препарату, зокрема мієлосупресії ІІІ-ІV ступеня.

Оскільки паклітаксел містить етанол, слід враховувати його можливий вплив на центральну нервову систему, а також інші можливі ефекти.

Паклітаксел містить олію рицинову поліетоксильовану, яка може викликати тяжкі алергічні реакції.

Рідко при лікуванні паклітакселом повідомлялося про розвиток псевдомембранозного коліту, включаючи випадки, коли пацієнти не лікувалися одночасно антибіотиками.

У пацієнтів із саркомою Капоші рідко відзначався тяжкий мукозит. Якщо такі реакції з’являються, дозу паклітакселу слід зменшити на 25 %.

Спостерігається у  пацієнтів, які паралельно проходять курс променевої терапії.

 

Не зареєстровано повідомлень про те, що паклітаксел впливає на швидкість реакції. Однак Паклімедак містить спирт. Здатність керувати автотранспортом та працювати з потенційно небезпечними механізмами може погіршитися через вміст спирту в даному лікарському засобі.

 

На кліренс паклітакселу не впливає попереднє лікування циметидином.

Рекомендовано вводити паклітаксел перед введенням цисплатину при терапії паклітакселом першої лінії карциноми яєчників. Якщо паклітаксел вводять перед введенням цисплатину, профіль безпеки паклітакселу узгоджується з профілем безпеки при монотерапії. Якщо паклітаксел вводять після введення цисплатину, у пацієнтів спостерігається більш тяжка мієлосупресія і зменшення кліренсу паклітакселу приблизно на 20 %. У пацієнта, який одержує лікування паклітакселом і цисплатином, може збільшуватися ризик ураження нирок, як це спостерігалося при монотерапії цисплатином в онкогінекології.

Елімінація доксорубіцину та його активних метаболітів може зменшуватися, якщо паклітаксел і доксорубіцин вводять через маленький проміжок часу, і, таким чином, паклітаксел для початкового лікування карциноми молочної залози з метастазами необхідно вводити через 24 години після введення доксорубіцину.

Метаболізм паклітакселу частково каталізується цитохром P450 ізоензимами CYP2C8 і 3A4. Клінічні дослідження продемонстрували, що опосередкований CYP2C8 метаболізм паклітакселу до 6a-гідроксипаклітакселу являє собою головний метаболічний шлях у людини. Не очікується клінічно значущої взаємодії між паклітакселом та іншими субстратами CYP2C8. Супутнє введення кетоконазолу, потужного інгібітору CYP3A4, не інгібує елімінації паклітакселу пацієнтів; таким чином, два лікарські засоби можуть бути введені супутньо без корекції доз. Подальші дані, що стосуються потенціалу взаємодії між паклітакселом та іншими субстратами/інгібіторами CYP3A4, обмежені. Таким чином, необхідна обережність при паралельному введенні паклітакселу з лікарськими засобами, що інгібують (наприклад, еритроміцин, флуоксетин, гемфіброзил) або стимулюють (наприклад, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал, ефавіренз, невірапін) CYP2C8 або 3A4.

Дослідження застосування у хворих на СК, які одержували множинні супутні препарати, свідчать про те, що системний кліренс паклітакселу був значно нижчим у присутності нельфінавіру і ритонавіру, але не індинавіру. Немає достатньої інформації щодо взаємодії з іншими інгібіторами протеази. Таким чином, паклітаксел необхідно вводити з обережністю пацієнтам, які одержують інгібітори протеази як супутнє лікування.

 

Фармакодинаміка. Паклітаксел являє собою новий протимікроканальцевий засіб, який сприяє збиранню мікротрубочок з димерів тубуліну, а також стабілізує мікротрубочки, попереджаючи деполімеризацію. Дана стабільність призводить до інгібування нормальної динамічної реорганізації мережі мікротрубочок, що важлива для життєвої інтерфази і мітотичних функцій клітини. Крім того, паклітаксел спричиняє аномальні масиви або пучки мікротрубочок через цикл клітини і множинні астери мікротрубочок під час мітозу.

Фармакокінетика. Після внутрішньовенного введення паклітаксел виявляє двофазове зниження рівнів концентрації в плазмі.

Фармакокінетику паклітакселу визначали після 3-годинної і 24-годинної інфузії в дозах 135 мг/м² і 175 мг/м². Оцінка середнього кінцевого періоду напіввиведення варіювала від 3 до 52,7 години, і середні, одержані некомпартментальним шляхом, значення для загального кліренсу з організму варіювали від 11,6 до 24,0 л/год/м², а загальний кліренс з організму імовірно зменшується при більш високих концентраціях паклітакселу в плазмі. Середній об’єм розподілу у фазі плато варіював від 198 до 688 л/м², указуючи на обширний позасудинний розподіл та/або зв’язування тканини. При інфузії протягом 3 годин підвищення дози призводить до нелінійної фармакокінетики. Для 30 % зростання дози від 135 мг/м² до 175 мг/м² показники C_max і AUC->∞ зросли до 75 % і 81 % відповідно.

Після внутрішньовенної дози 100 мг/м², яку вводили інфузією протягом 3 годин 19 пацієнтам зі СК, середній показник C_max становив 1,530 нг/мл (інтервал 761-2,860 нг/мл), а середній показник AUC – 5,619 нг*год/мл (інтервал 2,609-9,428 нг*год/мл). Кліренс становив 20,6 л/год/м2 (інтервал 11-38 л/год/м2), а об’єм розподілу становив 291 л/м2 (інтервал 121-638 л/м2). Кінцевий період напіввиведення в середньому становив 23,7 години (в інтервалі 12-33 години).

Індивідуальна мінливість системного впливу паклітакселу була мінімальною. Не зареєстровано даних щодо акумуляції паклітакселу при проведенні множинних курсів лікування.

У дослідженнях in vitro зв’язування білків сироватки людини показано, що 89-98 % даного лікарського засобу є зв’язаним. Присутність циметидину, ранітидину, дексаметазону або дифенгідраміну не впливає на зв’язування білків паклітакселу.

Фармакокінетика метаболізму паклітакселу у людини ще повністю не з’ясована. Середні показники для кумулятивного сечового відновлення незміненого лікарського засобу становили від 1,3 до 12,6 % дози, вказуючи на обширний ненирковий кліренс. Печінковий метаболізм і кліренс жовчі можуть бути головними механізмами для диспозиції паклітакселу. Ймовірно, паклітаксел метаболізується перш за все ферментами цитохрому P450. Після введення радіоміченого паклітакселу, в середньому 26 %, 2 % і 6 % радіоактивності виводиться з каловими масами як 6a-гідроксипаклітаксел, 3’-p-гідроксипаклітаксел і 6a-3’-p-дигідроксипаклітаксел відповідно. Утворення вказаних гідроксильованих метаболітів каталізується CYP2C8, -3A4, а також -2C8 і -3A4 відповідно. Вплив ниркової або печінкової дисфункції на фармакокінетичні показники після інфузії паклітакселу протягом 3 годин формально не досліджували. Фармакокінетичні параметри, одержані від одного пацієнта, якому при гемодіалізі вводили інфузією 135 мг/м2 паклітакселу протягом 3 годин, були у межах інтервалу параметрів, визначених у пацієнтів, що не проходять гемодіаліз.

У клінічних випробуваннях, де паклітаксел і доксорубіцин вводили супутньо, розподіл і елімінація доксорубіцину та його метаболітів були пролонгованими. Загальний вміст доксорубіцину в плазмі крові був на 30 % вище, якщо паклітаксел вводили негайно після доксорубіцину, ніж після інтервалу 24 години між введенням лікарських засобів.

 

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, жовтуватий, в’язкий розчин.

 

Термін придатності. 3 роки.

Після відкриття флакона: з мікробіологічної, хімічної і фізичної точки зору, даний продукт може зберігатися протягом максимум 28 днів при температурі 25 °C. Споживач несе відповідальність за тривалість зберігання та умови зберігання препарату після відкриття флакона.

 

 

 

Після розведення: показано, що розбавлений розчин для інфузій хімічно і фізично стабільний протягом 72 годин при температурі 25 °C.

Не слід зберігати розбавлені розчини в холодильнику.

З мікробіологічної точки зору, розбавлений розчин необхідно використати негайно.

 

Зберігати при температурі не вище 25 °C.

Зберігати в оригінальній упаковці у захищеному від світла місці.

 

По 5 мл (30 мг) або 16,7 мл (100 мг), або 50 мл (300 мг) препарату у скляних флаконах типу I, із бромбутиловою гумовою пробкою, вкритою ПТФЕ. По 1 флакону вміщують у коробці з картону пакувального.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

медак ГмбХ.

 

Феландштрассе 3, Д-20354 Гамбург, Німеччина.