Личный кабинет
СОМАВЕРТ порошок для ин. 10мг фл., с раств. фл. 8мл №30
rx
Код товара: 81723
Производитель: Pfizer H.C.P. Corporation (США)
0,50 грн
нет в наличии
Сообщить когда товар появиться в наличии
- Настоятельно просим до поездки в аптеку уточнять наличие, цену и срок годности в интересующей Вас аптеке.
- Внешний вид товара в аптеке может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Сомаверт
Somavert
Склад:
діюча речовина:пегвісомант;
1 флакон містить 10 мг, 15 мг, 20 мг або 30мг пегвісоманту;
допоміжні речовини: гліцин, маніт (Е421), натрію гідрофосфат безводний, натрію дигідрофосфат моногідрат.
1 попередньо наповнений шприц з розчинником містить воду для ін’єкцій.
Лікарська форма. Ліофілізат та розчинник для розчину для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості:ліофілізована маса від білого до майже білого кольору.
Фармакотерапевтична група
Інші гормони передньої частки гіпофіза та їх аналоги. Пегвісомант. Код АТС H01A X01.
Фармакологічні властивості
Опис.
Сомаверт містить пегвісомант, аналог людського гормону росту, який був структурно змінений, щоб діяти як антагоніст рецепторів гормону росту.
Пегвісомант - це білок, створений за технологією рекомбінантної ДНК, який містить 191амінокислотний залишок, до якого ковалентно приєднані декілька поліетиленгліколевих (ПЕГ) полімерів (переважно 4-6молекул ПЕГ/білок). Молекулярна маса білка пегвісоманту становить 21998дальтон. Молекулярна маса ПЕГ-частини пегвісоманту становить близько 5000дальтон. Таким чином, переважно молекулярна маса пегвісоманту становить приблизно 42000; 47000 та 52000дальтон. Пегвісомант синтезується специфічним штамом бактерійEscherichia coli, який був генетично модифікований шляхом додавання плазміди, що несе ген для антагоніста рецепторів гормону росту. Біологічна активність визначається за допомогою біологічного аналізу проліферації клітин. Зв’язування препарату Сомаверт з рецептором гормону росту призводить до порушення належного зв’язування з другим рецептором гормону росту з інгібуванням димеризації функціонального рецептора та подальшого внутрішньоклітинного сигнального шляху.
Фармакодинаміка
Пегвісомант селективно зв’язується з рецептором гормону росту на поверхні клітини і не має перехресної реактивності з 19 іншими досліджуваними цитокіновими рецепторами, включаючи пролактин. Пегвісомант призводить до зменшення сироваткової концентрації інсуліноподібного фактора росту I (IФР-I), вільного ІФР-I, кислотолабільної субодиниці (КЛО) та білка зв’язування інсуліноподібного фактора росту типу 3 (БЗІФР-3) (див. нижче «Клінічні дослідження», рис.1).
Механізм дії.
Пегвісомант селективно зв’язується з рецепторами гормону росту на поверхні клітини, де він блокує зв’язування ендогенного гормону росту і, таким чином, перешкоджає передачі сигналу гормону росту.
Інгібування дії гормону росту призводить до зменшення сироваткової концентрації ІФР-I, а також інших сироваткових білків, чутливих до гормону росту, таких як вільний ІФР-I, кислотолабільна субодиниця ІФР-I та БЗІФР-3.
Клінічні дослідження .
Усього 112пацієнтів (63чоловіки та 49жінок) з акромегалією взяли участь у 12-тижневому рандомізованому подвійному сліпому багатоцентровому дослідженні, в якому порівнювали плацебо та Сомаверт. Середній вік±стандартне відхилення (СВ) становив 48±14років, а середня тривалість перебігу акромегалії становила 8±8років. 93пацієнтам у минулому проводили операцію на гіпофізі, з них 57особам також проводили стандартну променеву терапію. 6 пацієнтів піддавали опроміненню без хірургічного втручання, 9 осіб отримували лише медикаментозну терапію, а ще 4пацієнти раніше не отримували жодних видів терапії. Станом на початок дослідження середнє значення±СВ часу, який минув після останньої операції та/або опромінення, становило відповідно 6,8±0,93року (n=63) та 5,6±0,57року (n=93).
Пацієнтів включали в дослідження, якщо у них рівень ІФР-I у сироватці крові, визначений після належного періоду вимивання препарату, у ≥1,3разу перевищував верхню межу норми з поправкою на вік. На момент візиту включення в дослідження пацієнтів розподіляли в рандомізованому порядку до однієї з чотирьох груп терапії: плацебо (n=32); Сомаверт підшкірно вдозі 10мг/добу (n=26), 15мг/добу (n=26) або 20мг/добу (n=28). Первинною кінцевою точкою ефективності була відсоткова зміна концентрації ІФР-I від рівня на візиті включення в дослідження до тижня12. У трьох групах, які отримували Сомаверт, спостерігалося статистично значуще (р<0,01) зниження рівня ІФР-I у сироватці крові в порівнянні з групою плацебо.
Також у групах, які отримували Сомаверт, спостерігалося зменшення рівня вільного ІФР-I, БЗІФР-3 та КЛО в сироватці крові у порівнянні з групою плацебо на всіх планових візитах дослідження.
Фармакокінетика
Абсорбція.Після підшкірного введення максимальна концентрація пегвісоманту в сироватці крові звичайно досягається не раніше ніж через 33-77годин після застосування. Середній ступінь всмоктування підшкірно введеної дози 20мг становить 57% порівняно з таким після внутрішньовенного введення дози 10мг.
Розподіл.Середній видимий об’єм розподілу пегвісоманту становить 7л (коефіцієнт варіації 12%), що вказує на те, що пегвісомант розподіляється в тканини незначною мірою. Після однократного підшкірного застосування експозиція (Cmax, AUC) пегвісоманту збільшується непропорційно збільшенню дози. Середнє ± стандартна помилка середнього (СПС) значення концентрації пегвісоманту в сироватці крові після 12тижнів застосування щоденних доз 10; 15 і 20мг становило 6600±1330; 16000±2200 і 27000±3100нг/мл відповідно.
Відносну біодоступність дози 1×30мг пегвісоманту порівнювали з дозою 2×15мг пегвісоманту в дослідженні з однократним застосуванням. Значення AUCinf і Cmax пегвісоманту при введенні у вигляді однієї ін’єкції із силою дії 30мг були приблизно на 6% і 4% вищі відповідно у порівнянні з такими після введення у вигляді двох ін’єкцій по 15мг.
Метаболізм та елімінація.Молекула пегвісоманту містить ковалентно зв’язані полімери поліетиленгліколю для того, щоб зменшити швидкість кліренсу. Кліренс пегвісоманту після багатократного застосування є меншим, ніж кліренс, який спостерігається після однократного застосування. Середній загальний системний кліренс пегвісоманту в організмі після багатократного застосування оцінюється в діапазоні від 36 до 28мл/год для підшкірних доз у діапазоні від 10 до 20мг на добу відповідно. Виявлено, що кліренс пегвісоманту збільшується відповідно до маси тіла. Пегвісомант виводиться із сироватки крові із середнім періодом напіввиведення від 60 до 138годин після однократного чи багатократного застосування. Менше ніж 1% введеної дози виявляється всечі протягом 96годин. Шляхи елімінації пегвісоманту в людини не вивчалися.
Дослідження взаємодії між лікарськими засобами.
У клінічних дослідженнях пацієнтам, які отримували опіати, часто були необхідні вищі концентрації пегвісоманту в сироватці крові для досягнення належного пригнічення ІФР-I у порівнянні з пацієнтами, які не отримували опіатів. Механізм цієї взаємодії невідомий (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Окремі групи пацієнтів.
Фармакокінетичних досліджень за участю пацієнтів з порушеннями функції нирок, з порушеннями функції печінки, пацієнтів літнього віку чи пацієнтів дитячого віку не проводилося. Вплив расової приналежності на фармакокінетику пегвісоманту не вивчався. У ході популяційного фармакокінетичного аналізу відмінностей у фармакокінетиці пегвісоманту залежно від статі пацієнтів виявлено не було.
Клінічні характеристики
Показання.
Сомаверт показаний для лікування акромегалії в пацієнтів, які мали недостатню відповідь на хірургічне втручання чи радіотерапію або для яких ці види терапії не є прийнятними. Метою лікування є нормалізація рівня інсуліноподібного фактора росту I (IФР-I) в сироватці крові.
Протипоказання.
Не можна застосувати препарат Сомаверт, якщо у пацієнта є алергія на діючу речовину або будь-які інші інгредієнти препарату.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Інсулін та/або пероральні гіпоглікемічні препарати.
Після початку терапії препаратом Сомаверт пацієнтам з акромегалією та цукровим діабетом, які отримують інсулін та/або пероральні гіпоглікемічні засоби, може бути потрібне зменшення дози інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних засобів (див. розділ «Особливості застосування»).
Опіати
У ході клінічних досліджень пацієнтам, які отримували опіати, часто були необхідні вищі дози препарату Сомаверт для нормалізації концентрації ІФР-I, ніж пацієнтам, які не отримували опіатів. Механізм цієї взаємодії невідомий.
Особливості застосування.
Гіпоглікемія, асоційована зі зниженням рівня гормону росту, в пацієнтів з цукровим діабетом.
Гормон росту протидіє впливу інсуліну на обмін вуглеводів шляхом зменшення чутливості до інсуліну. Таким чином, у деяких пацієнтів, які застосовують Сомаверт, може покращитися переносимість глюкози. Необхідно ретельно контролювати стан пацієнтів з цукровим діабетом і, якщо це необхідно, зменшити дози антидіабетичних препаратів, щоб уникнути гіпоглікемії.
Гепатотоксичність
Перед початком терапії препаратом Сомаверт необхідно виконати оцінку вихідного рівня аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ) у сироватці крові, загального білірубіну у сироватці крові та рівня лужної фосфатази. У табл.3 наведено рекомендації щодо початку терапії препаратом Сомаверт залежно від результатів оцінки показників функції печінки (ПФП).
Безсимптомне транзиторне підвищення рівнів трансаміназ, яке до 15разів перевищувало верхню межу норми (ВМН), спостерігалось у <2% пацієнтів у ході двох відкритих досліджень (за участю загалом 147пацієнтів). Ці високі рівні трансаміназ не супроводжувалися підвищенням рівня білірубіну. Підвищені рівні трансаміназ поверталися до норми з часом, найчастіше після тимчасового призупинення терапії. Післяреєстраційні звіти виявили підвищення рівня печінкових трансаміназ у сироватці крові до більш ніж у 20разів вище за ВМН, пов’язане з підвищенням загального білірубіну у понад 2рази вище за ВМН. У багатьох із цих випадків припинення терапії препаратом Сомаверт призвело до зменшення або усунення відхилень від норми печінкових показників.
Перехресна реактивність із кількісним визначенням гормону росту.
Сомаверт має суттєву структурну подібність до гормону росту, у зв’язку з чим виникає його перехресна реактивність при застосуванні наборів для кількісного визначення гормону росту. Оскільки концентрація препарату Сомаверт у сироватці крові при застосуванні терапевтично ефективних доз, як правило, в 100-1000разів перевищує фактичну концентрацію гормону росту в сироватці крові у пацієнтів з акромегалією, вимірювання концентрації гормону росту в сироватці крові можуть давати хибно підвищені значення.
Ліпогіпертрофія.
Спостерігалися випадки ліпогіпертрофії у пацієнтів, які застосовували Сомаверт. У ході подвійного сліпого 12-тижневого плацебо-контрольованого дослідження був зареєстрований один випадок (1,3%) ліпогіпертрофії в місці ін’єкції у пацієнта, який отримував дози 10мг/добу. Явище зникло на фоні продовження терапії. У двох відкритих дослідженнях (загалом за участю 147пацієнтів) було два пацієнти (обидва отримували дози 10мг/добу), у яких розвинулася ліпогіпертрофія. У одному випадку явище минуло на фоні терапії, а в іншому призвело до припинення терапії. Для того щоб запобігти ліпогіпертрофії, необхідно щодня міняти місце виконання ін’єкції (тобто вводити препарат в інше місце, ніж минулого разу).
Системні реакції гіперчутливості.
У пацієнтів із системними реакціями гіперчутливості поновлення терапії препаратом Сомаверт слід здійснювати з обережністю і проводити ретельний моніторинг стану пацієнта (див. розділ « Побічні реакції»).
Порушення функції нирок.
Препарат Сомаверт не досліджували щодо застосування пацієнтам з порушенням функції нирок, і безпека та ефективність застосування цим пацієнтам невідомі.
Застосування пацієнтам літнього віку.
Кількість учасників віком від 65років у клінічних дослідженнях препарату Сомаверт не була достатньою, щоб оцінити різницю у відповіді пацієнтів цієї вікової групи та більш молодих пацієнтів. У цілому обирати дозу для пацієнтів літнього віку необхідно з обережністю, як правило, починаючи з нижньої межі діапазону доз, у зв’язку з тим, що в цій віковій групі частіше спостерігається зниження функції печінки, нирок чи серця, а також більш частими є супутні захворювання або застосування інших лікарських засобів.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність.
Огляд інформації стосовно ризиків.
Обмежених даних щодо застосування препарату Сомаверт вагітним жінкам недостатньо для того, щоб повідомити про ризик виникнення значних вроджених вад та викидня, пов’язаних із застосуванням лікарського засобу. У дослідженнях розмноження тварин фетотоксичність спостерігалась при дозі, яка в 6 разів перевищувала максимальну рекомендовану дозу для людини, розраховану на основі площі поверхні тіла, після підшкірного введення пегвісоманту під час органогенезу або протягом періоду перед імплантацією (див. підрозділ «Дані»).
Оцінений фоновий ризик виникнення значних вроджених вад та викидня для цільової популяції невідомий.
Дані.
Дані досліджень на тваринах.
Вплив пегвісоманту на ранній ембріональний розвиток та ембріофетальний розвиток оцінювали у двох окремих дослідженнях, проведених на вагітних кролях, яким вводили пегвісомант підшкірно в дозах 1, 3 і 10мг/кг/добу. Відсутні будь-які докази тератогенного впливу, асоційованого із застосуванням пегвісоманту під час органогенезу. При застосуванні дози 10мг/кг/добу (яка в 6разів перевищувала максимальну терапевтичну дозу для людини, розраховану на основі площі поверхні тіла) в обох дослідженнях спостерігалося відтворюване невелике збільшення випадків постімплантаційних втрат.
Застосування препарату вагітним жінкам не вивчалося, тому пацієнтки мають негайно повідомити свого лікаря, якщо дізнаються, що вагітні.
Годування груддю.
Огляд інформації стосовно ризиків.
Згідно з обмеженою інформацією про клінічні випадки, в публікаціях повідомляється, що рівень пегвісоманту в жіночому молоці був нижчим за рівень виявлення. Немає доступної інформації про вплив препарату на немовлят, що перебувають на грудному вигодовуванні, та про вплив препарату на вироблення молока. Слід ураховувати переваги грудного вигодовування для розвитку та здоров’я дитини та клінічну потребу матері в препараті Сомаверт, а також будь-який потенційний несприятливий вплив препарату Сомаверт на дітей, що перебувають на грудному вигодовуванні, та на основне захворювання матері.
Пацієнтка повинна повідомити свого лікаря, якщо планує годувати дитину груддю.
Жінки та чоловіки репродуктивного віку.
Обговоріть імовірність непередбачуваної вагітності з жінками в пременопаузі, оскільки терапевтичні переваги зниження рівня гормону росту (ГР) та нормалізації концентрації інсуліноподібного фактору росту1 (IGF-1) у жінок з акромегалічним станом, які отримують пегвісомант, можуть призвести до поліпшення фертильності.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Дослідження впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводилися.
Спосіб застосування та дози.
Інформація щодо дозування.
Рекомендована навантажувальна доза препарату Сомаверт становить 80мг підшкірно під наглядом лікаря. Необхідно забезпечити належний інструктаж щодо методики виконання підшкірних ін’єкцій. З наступного дня після введення навантажувальної дози пацієнт повинен отримувати підшкірні ін’єкції препарату Сомаверт по 10мг щоденно.
Потім дозу титрують до нормалізації концентрації ІФР-I у сироватці крові (концентрацію ІФР-I у сироватці слід вимірювати кожні 4-6 тижнів). Вибір дози не повинен здійснюватися на основі концентрації гормону росту або ознак і симптомів акромегалії. Невідомо, чи отримають пацієнти, у яких після досягнення нормальної концентрації ІФР-I все ще залишаються симптоми, користь від збільшення дози препарату Сомаверт.
Якщо концентрація ІФР-І є підвищеною, слід збільшувати дозу препарату з кроком 5мг кожні 4-6тижнів.
Якщо концентрація ІФР-І нижча нормального діапазону, слід зменшувати дозу препарату з кроком 5мг кожні 4-6тижнів.
Рівень ІФР-I також слід контролювати, коли пацієнта переводять зі щоденної схеми уведення необхідної дози препарату Сомаверт у вигляді кількох ін’єкцій на щоденну схему з уведенням необхідної дози у вигляді однієї ін’єкції (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Рекомендований діапазон дозування - від 10 до 30мг підшкірно 1 раз на добу, а максимальна добова доза становить 30мг підшкірно 1 раз на добу.
Оцінка біохімічних показників функції печінки перед початком терапії препаратом Сомаверт.
Перш ніж розпочинати терапію препаратом Сомаверт, необхідно виконати оцінку вихідного рівня показників функції печінки пацієнта (сироватковий рівень аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ), загального білірубіну сироватки крові (ЗБСК) та лужної фосфатази). Рекомендації щодо початку терапії препаратом Сомаверт на основі вихідного рівня показників функції печінки та рекомендації щодо моніторингу показників функції печінки під час терапії препаратом Сомаверт наведено в табл.3 (див. розділ «Особливості застосування»).
Процедура виконання ін’єкції з навантажувальною дозою.
Зазначені нижче інструкції стосуються відновлення розчину та підготовки до введення навантажувальної дози 80мг і призначені длямедичних працівників. Медичний працівник має відновити ліофілізований порошок з 4флаконів препарату Сомаверт, кожен з яких містить 20мг пегвісоманту, за допомогою розчинника, що постачається в комплекті (для приготування навантажувальної дози 80мг потрібно 4 флакони ліофілізованого порошку та 4шприци об’ємом 2,25мл, що містять розчинник (стерильна вода для ін’єкцій)). Медичний працівник повинен також виконати 4 ін’єкції відновленого розчину препарату Сомаверт на вибір у плече, верхню частину стегон, живіт або сідниці пацієнта (кожна ін’єкція в іншому місці).
- Перед уведенням навантажувальної дози вийміть з холодильника першу упаковку (1флакон ліофілізованого порошку Сомаверт, що містить 20мг пегвісоманту, та 1шприц об’ємом 2,25мл, що містить розчинник) приблизно за 10хвилин до запланованого часу ін’єкції.
- Відновіть перший флакон на 20 мг препарату Сомаверт, ліофілізований порошок, що містить 20мг пегвісоманту, за допомогою розчинника. При використанні розчинника у шприці об’ємом 2,25 мл необхідно повільно ввести вміст шприца на стінку флакона з ліофілізованим порошком препарату Сомаверт. Не спрямовуйте розчинник безпосередньо на порошок.
- Не перевертайте флакон і не струшуйте розчин, оскільки це може спричинити денатурацію білка пегвісоманту. Повільно перемішайте розчин круговими рухами, щоб весь ліофілізований порошок перейшов у розчин. Якщо у відновленому розчині препарату Сомаверт спостерігається піноутворення, то, імовірно, цей розчин є зіпсованим і тому непридатним для введення.
- Перед застосуванням візуально перевірте відновлений розчин препарату Сомаверт на наявність сторонніх часток і зміни кольору. Відновлений розчин повинен бути прозорим. Якщо розчин є каламутним, не застосовуйте його. Після відновлення розчин містить 20мг пегвісоманту в 1мл розчину.
- Наберіть 1мл відновленого розчину препарату Сомаверт. Розчин має бути використаний не пізніше ніж через 6годин після відновлення.
- Виконайте першу підшкірну ін’єкцію відновленого розчину препарату Сомаверт (20мг/мл) у плече або верхню частину стегна, або живіт, або сідниці пацієнта під кутом 90 градусів.
- Повторіть кроки від (а) до (д), щоб відновити розчин для другої та наступних 3-ї та 4-ї доз препарату Сомаверт 20мг.
- Далі виконайте другу (а після того 3-ю та 4-у) підшкірну ін’єкцію відновленого розчину препарату Сомаверт (20мг/мл) у плече або верхню частину стегна, або живіт, або сідниці пацієнта (оберіть інше місце, ніж для попередніх ін’єкцій) під кутом 90градусів.
Процедура виконання ін’єкції з підтримувальною дозою.
Рекомендації для пацієнта або особи, яка за ним доглядає, щодо відновлення розчину та введення щоденних доз (від 10 до 30мг) наведено нижче в «Покроковій інструкції щодо введення лікарського засобу Сомаверт».
- Перед введенням дози вийміть з холодильника 1флакон ліофілізованого порошку Сомаверт, що містить 10 мг, 15 мг, 20 мг або 30мг пегвісоманту, та один шприц об’ємом 2,25мл, що містить розчинник, приблизно за 10хвилин до запланованого часу ін’єкції.
- Відновіть ліофілізований порошок Сомаверт за допомогою розчинника. При використанні розчинника у шприці об’ємом 2,25мл необхідно повільно ввести вміст шприца на стінку флакона з ліофілізованим порошком препарату Сомаверт. Не спрямовуйте розчинник безпосередньо на порошок.
- Не перевертайте флакон і не струшуйте розчин, оскільки це може спричинити денатурацію білка пегвісоманту. Повільно перемішайте розчин круговими рухами, щоб весь ліофілізований порошок перейшов у розчин. Якщо у відновленому розчині препарату Сомаверт спостерігається піноутворення, то, імовірно, цей розчин зіпсований і тому є непридатним для введення.
- Перед застосуванням візуально перевірте відновлений розчин препарату Сомаверт на наявність сторонніх часток і зміни кольору. Відновлений розчин повинен бути прозорим. Якщо розчин є каламутним, не застосовуйте його. Після відновлення розчин містить 10 мг, 15 мг, 20 мг або 30мг пегвісоманту в 1мл розчину.
- Наберіть 1мл відновленого розчину препарату Сомаверт. Розчин має бути використаний не пізніше ніж через 6годин після відновлення.
- Виконайте підшкірну ін’єкцію відновленого розчину препарату Сомаверт у плече або верхню частину стегна, або живіт, або сідниці під кутом 90градусів.
Діти.
Безпека та ефективність застосування препарату Сомаверт дітям не встановлені.
Передозування.
Під час домаркетингових клінічних досліджень повідомлялося про один випадок гострого передозування препаратом Сомаверт: пацієнт самостійно виконував ін’єкції в дозі 80мг/добу (що у 2,7разу вище, ніж максимальна рекомендована підтримувальна доза) протягом семи днів. У пацієнта спостерігалося невелике підвищення втомлюваності, без жодних інших скарг і значущих відхилень з боку результатів клінічних лабораторних аналізів.
У разі передозування застосування препарату Сомаверт слід припинити і не поновлювати його, поки рівень ІФР-I не повернеться до норми.
Побічні реакції.
Клінічно значущі побічні реакції, що згадуються в розділі «Особливості застосування», є такими:
гіпоглікемія, асоційована зі зниженням рівня гормону росту, в пацієнтів з цукровим діабетом;
гепатотоксичність;
перехресна реактивність із кількісним визначенням гормону росту;
ліпогіпертрофія;
системні реакції гіперчутливості.
У ході дореєстраційних клінічних досліджень підвищення сироваткової концентрації АЛТ і АСТ більше ніж у 10 разів від ВМН спостерігалось у двох пацієнтів (0,8%), які отримували Сомаверт. Одному пацієнту виконали повторну провокаційну пробу із застосуванням препарату Сомаверт, після якої спостерігався рецидив підвищення рівня трансаміназ, що вказувало на імовірний причинно-наслідковий зв’язок між введенням препарату та підвищенням рівня ферментів печінки. Результати біопсії печінки, виконаної у другого пацієнта, узгоджувалися з хронічним гепатитом невідомої етіології. У обох пацієнтів підвищений рівень трансаміназ повернувся до норми після припинення застосування препарату.
Підвищення рівня АЛТ і АСТ не супроводжувалося підвищенням рівня загального білірубіну та лужної фосфатази, за винятком двох пацієнтів з мінімальним асоційованим збільшенням рівня лужної фосфатази (тобто менше ніж 3×ВМН). Підвищення рівня трансаміназ, імовірно, не залежить від введеної дози препарату Сомаверт і спостерігається звичайно протягом 4-12тижнів після початку терапії. Будь-яких біохімічних, фенотипічних чи генетичних прогностичних факторів, пов’язаних із цим явищем, виявлено не було.
Досвід клінічних досліджень.
Оскільки клінічні дослідження проводяться за дуже різних умов, частоту виникнення побічних реакцій у клінічних дослідженнях одного препарату не можна безпосередньо порівнювати з показником, отриманим у ході клінічних досліджень іншого препарату, і очікувати таку ж частоту на практиці.
У ході 12-тижневого рандомізованого плацебо-контрольованого подвійного сліпого дослідження фіксованих доз препарату Сомаверт за участю пацієнтів з акромегалією 32пацієнти отримували плацебо та 80пацієнтів отримували Сомаверт один раз на добу (див. розділ «Фармакологічні властивості» («Клінічні дослідження»)). Загалом 108пацієнтів (30 - у групі плацебо, 78 - у групі препарату Сомаверт) завершили 12тижнів терапії.
У цілому через побічні реакції з дореєстраційних клінічних досліджень були виведені вісім пацієнтів з акромегалією (5,3%), включаючи двох пацієнтів із вираженим підвищенням рівнів трансаміназ, одного пацієнта з ліпогіпертрофією в місцях ін’єкцій та одного пацієнта зі значним збільшенням маси тіла. Більшість побічних реакцій, вочевидь, не є дозозалежними. У табл.5 показано частоту побічних реакцій, про які повідомлялося принаймні у двох пацієнтів, які отримували Сомаверт, і частоту, що була вищою, ніж у групі плацебо, у 12-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні.
Імуногенність.
У дореєстраційних клінічних дослідженнях приблизно в 17% пацієнтів, які отримували Сомаверт, розвивалися низькі титри ненейтралізуючих антитіл до гормону росту. Хоча наявність цих антитіл здається такою, що не впливає на ефективність препарату Сомаверт, клінічна значущість розвитку цих антитіл у довгостроковій перспективі невідома. Наразі немає доступних діагностичних наборів для аналізу на антитіла до пегвісоманту в пацієнтів, які отримують Сомаверт.
Дані, наведені вище, відображають відсоток пацієнтів, у яких результати аналізів були визнані позитивними щодо антитіл до препарату Сомаверт. Виявлення утворення антитіл значною мірою залежить від чутливості та специфічності методу аналізу. Крім того, на спостережувану частоту позитивних результатів аналізу на антитіла могли впливати декілька факторів, у тому числі поводження зі зразками, час відбору зразків, супутні препарати та основне захворювання. У зв’язку з цим порівняння частоти випадків утворення антитіл до препарату Сомаверт із частотою утворення антитіл до інших препаратів може давати хибні результати.
Досвід післяреєстраційного застосування препарату.
Протягом післяреєстраційного періоду застосування препарату Сомаверт були виявлені побічні реакції, викладені нижче. Оскільки про ці реакції повідомлялося на добровільній основі від популяції невідомої чисельності, не завжди можна достовірно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату.
У період післяреєстраційного застосування повідомлялося про системні реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичні реакції, ларингоспазм, ангіоневротичний набряк, генералізовані шкірні реакції (висипання, еритема, свербіж, кропив’янка). Деяким пацієнтам була потрібна госпіталізація. Після поновлення терапії у жодного з пацієнтів симптоми не повторювалися (див. розділ «Особливості застосування» («Системні реакції гіперчутливості»)).
Реєстр пацієнтів з акромегалією, які отримували Сомаверт.
ACROSTUDY - це міжнародний спостережувальний реєстр, у якому реєструють дані щодо безпеки в довгостроковій перспективі у пацієнтів з акромегалією, що отримують Сомаверт у рамках клінічної практики. Дозу та схему терапії обирав на свій розсуд кожен лікар, який призначав лікування. Хоча моніторинг безпеки відповідно до рекомендованої схеми був обов’язковим, не всі оцінки були виконані у всіх часових точках для кожного пацієнта. У зв’язку з цим порівняння частоти побічних реакцій з показниками частоти, які спостерігалися в оригінальному клінічному дослідженні, не є можливим. Заданими проміжного звіту до реєстру було включено 1288пацієнтів (середня тривалість терапії - 3,7року).
На початку терапії препаратом Сомаверт 648пацієнтів отримували лікарський засіб як монотерапію з приводу акромегалії. З 454пацієнтів, які мали нормальний вихідний рівень АСТ і АЛТ, у 4пацієнтів спостерігалося підвищення цих показників у >3разів вище за ВМН, а у двох із них підвищення досягало >5разів вище за ВМН.
Ліпогіпертрофію було зареєстровано у 6 (0,5%) пацієнтів.
Знімки МРТ порівнювали з будь-якими попередніми знімками, і зміну об’єму пухлини реєстрували в місцевій лабораторії як значущу, лише якщо діаметр пухлини збільшувався на величину понад 3мм для мікроаденоми або якщо діаметр пухлини збільшувався на величину понад 20% для макроаденоми. Усі зміни МРТ, які розцінювалися як значущі в місцевій лабораторії, передавалися до центральної лабораторії для аналізу. Із 747учасників дослідження, у яких були доступні результати МРТ, виконаної на вихідному рівні та принаймні один раз у період подальшого спостереження, збільшення об’єму пухлини на МРТ спостерігалося у 51 (7%) особи за даними місцевої лабораторії. З них у 16пацієнтів (2%) це збільшення було підтверджено, у 6пацієнтів спостерігалося зменшення, у 12 - без змін; у 1пацієнта було недостатньо даних, а у 16пацієнтів дані МРТ не розглядалися в центральній лабораторії.
Необхідно проінформувати пацієнтів (та/або осіб, які доглядають за ними) про можливий розвиток таких побічних реакцій.
- Найчастіше повідомляли про побічні реакції у вигляді реакцій у місці ін’єкції, підвищення рівнів біохімічних показників функції печінки, болю, нудоти і діареї.
- Якщо в пацієнтів буде виявлено підвищення рівня біохімічних показників функції печінки, можливо, їм буде потрібно частіше здавати кров для оцінки біохімічних показників функції печінки та/або припинити застосування препарату Сомаверт. Повідомте пацієнтів, що вони мають негайно припинити терапію цим препаратом і звернутися до свого лікаря у разі виникнення жовтяниці.
- У пацієнтів з акромегалією можуть збільшуватися пухлини, що секретують гормон росту, і ці пухлини необхідно ретельно контролювати за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ).
- У місці ін’єкції під шкірою може виникнути ущільнення, що може призвести до утворення гулі; виконання ін’єкції кожного разу в нове місце допоможе уникнути цього явища або мінімізувати його.
- Якщо у пацієнтів цукровий діабет, може бути потрібним ретельний моніторинг їхнього стану та зменшення дози інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних препаратів у період терапії препаратом Сомаверт.
- Якщо пацієнти отримують опіати, їм можуть знадобитися вищі дози препарату Сомаверт для досягнення належного інгібування ІФР-I.
Термін придатності.
3 роки.
Умови зберігання.
Флакони з ліофілізатом зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла при температурі від 2 до 8 °С у холодильнику. Не заморожувати.
Лікарський засіб у флаконах у оригінальній упаковці можна зберігати при температурі не вище 25°C однократно протягом 30днів. На картонній коробці слід зазначити дату, до якої потрібно використати препарат (до 30 днів з дати вилучення з холодильника). Флакони повинні бути захищені від світла, та їх не можна повторно зберігати в холодильнику. Препарат потрібно утилізувати, якщо він не був використаний протягом 30 днів зберігання при кімнатній температурі або закінчився термін придатності, зазначений на коробці, залежно від того, що настане раніше.
Розчинник у попередньо наповнених шприцах зберігати при температурі не вище 30°C або при температурі від 2 до 8°С у холодильнику. Не заморожувати.
Відновлений розчин слід використати негайно або протягом 6 годин після приготування.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
10 флаконів з ліофілізатом у проміжній картонній коробці; 3 проміжні картонні коробки, 30попередньо наповнених шприців з розчинником по 1 мл, 30 безпечних голок у картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія НВ / Pfizer Manufacturing Belgium NV.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Черкассы, Днепр, Винница, Ровно, Чернигов, Львов