БІФОК IC табл. №10

 

 

 

діючі речовини: 1 таблетка містить ібупрофену 200 мг (0,2 г), кодеїну фосфату гемігідрату               (у перерахуванні на кодеїну основу моногідрат) 10 мг (0,01 г);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль картопляний, натрію крохмальгліколят (тип А), гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, кальцію стеарат.

 

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричної форми з фаскою; з одного боку таблетки нанесено товарний знак підприємства, з іншого боку – риску.

 

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Ібупрофен, комбінації. Код АТХ M01A E51.

 

Ібупрофен – нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ), похідне пропіонової кислоти, який чинить аналгезивну, жарознижувальну та протизапальну дію. Механізм дії полягає в інгібуванні синтезу простагландинів – медіаторів болю, запалення та гіпертермічної реакції. Крім того, ібупрофен оборотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Кодеїн – опіоїдний аналгетичний засіб, ефекти якого подібні до ефектів морфіну, проте зі значно слабшою аналгетичною дією і більш м’яким седативним ефектом; чинить протикашльову дію.

Ібупрофен швидко абсорбується з травного тракту. Максимальна концентрація в сироватці крові визначається через 45 хвилин після застосування (у разі прийому натще), у разі застосування під час вживання їжі – через 1-2 години після прийому. Ібупрофен метаболізується у печінці, виводиться нирками (90 %) у незміненому стані та у вигляді метаболітів, а також із жовчю. Період напіввиведення – майже 2 години. Ібупрофен активно (99 %) зв’язується з білками плазми крові, повільно проникає у синовіальні порожнини, де його концентрація може залишатися високою, у той час як концентрація у плазмі крові зменшується. У літніх пацієнтів не спостерігається істотних відмінностей у фармакокінетичному профілі.

Кодеїн та його солі швидко всмоктуються з травного тракту. При прийомі кодеїну максимальна концентрація в плазмі досягається протягом 1 години. Період напіввиведення з плазми – 3-4 години. Метаболізується О- і N-деметилюванням у печінці з утворенням морфіну та норкодеїну, які мають власну аналгетичну активність. Кодеїн та його метаболіти екскретуються нирками, переважно у вигляді кон’югатів із глюкуроновою кислотою.

 

 

Для короткочасного лікування гострого, помірного болю, який не купірується іншими аналгетиками, такими як парацетамол, ібупрофен або ацетилсаліцилова кислота (зокрема головний біль, мігрень, періодичний біль, зубний біль, невралгія, ревматичний і м’язовий біль, біль у спині).

 

– Підвищена чутливість до ібупрофену, кодеїну або до будь-якого з компонентів препарату.

– Реакції гіперчутливості (в тому числі бронхіальна астма, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка), які спостерігалися раніше після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти (аспірину) або інших НПЗЗ.

– Виразкова хвороба шлунка/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (два і більше виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі).

– Ерозивно-виразкові ураження травного тракту у фазі загострення, у тому числі виразковий коліт, пептична виразка, хвороба Крона.

– Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі, пов’язана із застосуванням НПЗЗ.

– Цереброваскулярні або інші кровотечі.

– Порушення кровотворення або згортання крові.

– Тяжка серцева недостатність.

– Гостра респіраторна депресія (пригнічення дихання), обструктивні захворювання дихальних шляхів (емфізема), бронхіальна астма.

– Черепно-мозкові травми.

– Підвищення внутрішньочерепного тиску.

– Ризик паралітичної непрохідності кишечнику, хронічні запори.

– Тяжка печінкова недостатність.

– Тяжка ниркова недостатність.

– Тяжка дегідратація.

– Стан алкогольного сп’яніння.

– Одночасне застосування інгібіторів моноаміноксидази (МАО).

– Дітям для знеболення після проведення тонзилектомії та/або аденоїдектомії.

 

Ібупрофен, як і інші НПЗЗ, не слід застосовувати в комбінації з:

– ацетилсаліциловою кислотою (аспірином), оскільки це може збільшити ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли аспірин (доза не вище 75 мг на день) призначав лікар;

– іншими НПЗЗ, в тому числі селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), оскільки це може збільшити ризик виникнення побічних реакцій.

З обережністю слід застосовувати ібупрофен в комбінації з:

– антикоагулянтами: НПЗЗ можуть посилити лікувальний ефект таких антикоагулянтів, як варфарин;

– антигіпертензивними засобами (інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II) та діуретиками: НПЗЗ можуть послабляти ефект цих препаратів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів зі зневодненням або у літніх пацієнтів з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інігібітору АПФ або антагоніста ангіотензину ІІ і препаратів, що інгібують циклооксигеназу, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай має оборотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. При необхідності довготривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також з певною періодичністю надалі. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичного впливу НПЗЗ;

– кортикостероїдами, оскільки це може підвищити ризик появи виразок та кровотеч у шлунково-кишковому тракті;

– антитромбоцитарними засобами та селективними інгібіторами серотоніну: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі;

– серцевими глікозидами: НПЗЗ можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові;

– літієм: існують докази потенційного підвищення рівнів літію в плазмі крові;

– метотрексатом: існують докази потенційного підвищення рівня метотрексату в плазмі крові;

– циклоспорином, такролімусом: можливе підвищення ризику нефротоксичності;

– міфепристоном: НПЗЗ не слід застосовувати раніше ніж через 8-12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони знижують його ефективність;

– зидовудином: відомо про підвищений ризик гематологічної токсичності при сумісному застосуванні зидовудину та НПЗЗ. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які страждають на гемофілію, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном.

– хінолоновими антибіотиками: одночасний прийом з ібупрофеном може підвищити ризик виникнення судом;

– сульфонілсечовиною та фенітоїном: необхідно контролювати рівень глюкози в крові.

Кодеїн не слід застосовувати в комбінації з:

– інгібіторами моноаміноксидази (МАО): через можливий ризик виникнення збудження або пригнічення центральної нервової системи.

Застосування кодеїну можна розпочати не раніше ніж через 2 тижні після припинення прийому інгібіторів МАО.

З обережністю слід застосовувати кодеїн в комбінації з:

– препаратами, що містять спирт етиловий, анестетиками, анксіолітиками, снодійними препаратами, трициклічними антидепресантами, антипсихотиками, антигістаміннми засобами з седативним ефектом: пригнічувальна дія опіоїдних аналгетиків на ЦНС може підсилюватись цими лікарськими засобами;

– антигіпертензивними засобами через можливе посилення гіпотензивної дії;

– антидіарейними засобами (лоперамід, каолін): підвищується ризик гострого запору, що може призвести до завороту кишок;

– ципрофлоксацином: опіоїди знижують концентрацію препарату в плазмі;

– мексилетином через можливе уповільнення абсорбції мексилетину;

– метоклопрамідом, домперидоном через можливий антагонізм дії;

– ритонавіром: можливе підвищення рівня кодеїну в плазмі крові;

– циметидином: інгібує метаболізм опіоїдних аналгетиків;

– хінідіном: знижує аналгетичний ефект кодеїну;

– опіоїдними антагоністами, оскільки це може спричинити симптоми синдрому відміни.

 

Побічні ефекти можна зменшити шляхом застосування мінімальної ефективної дози препарату, необхідної для лікування, протягом найкоротшого періоду часу.

Бронхоспазм може виникнути у пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму або алергічні захворювання або мають ці захворювання в анамнезі.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або помірним або середнім ступенем застійної серцевої недостатності в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗЗ, повідомлялося про випадки затримки рідини, артеріальної гіпертензії та набряків.

Застосовування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), а також тривале лікування може призводити до незначного підвищення ризику артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не вказують на те, що низькі дози ібупрофену (наприклад ≤ 1200 мг на добу) можуть призвести до підвищення ризику інфаркту міокарда.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями довгострокове лікування може призначати лікар тільки після ретельного аналізу. Пацієнтам з вираженими факторами ризику серцево-судинних ускладнень (такими як артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) призначати довготривале лікування НПЗЗ слід лише після ретельної оцінки співвідношення ризик/користь.

НПЗЗ слід з обережністю застосовувати пацієнтам з хронічними запальними захворюваннями кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватись. Існують повідомлення про випадки потенційно летальних шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорацій, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗЗ незалежно від наявності попереджувальних симптомів або наявності тяжких розладів з боку шлунково-кишкового тракту в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки, перфорації підвищується при збільшенні доз НПЗЗ у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо якщо вона ускладнена кровотечею або перфорацією, та у літніх пацієнтів. Ці пацієнти повинні починати лікування з мінімальних доз. Слід дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів, які отримують супутні препарати, що можуть підвищити ризик гастротоксичності або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди або антикоагулянти (наприклад варфарин), або антитромбоцитарні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота). При тривалому лікуванні для цих пацієнтів, а також для пацієнтів, які потребують супутнього застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти (аспірину) або інших лікарських засобів, що можуть збільшити ризик для шлунково-кишкового тракту, слід розглядати призначення лікарем комбінованої терапії мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.

Пацієнти зі шлунково-кишковими розладами в анамнезі, передусім пацієнти літнього віку, повинні повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (особливо про шлунково-кишкову кровотечу), які виникають, перш за все, на початку лікування. У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки лікування препаратом слід негайно припинити.

Порушення функції печінки.

Довготривалий прийом НПЗЗ може призвести до дозозалежного зниження синтезу простагландинів і провокувати розвиток ниркової недостатності. Високий ризик цієї реакції мають пацієнти з порушеннями функції нирок, серцевими порушеннями, порушеннями функції печінки, пацієнти, які приймають діуретики, і пацієнти літнього віку. У таких пацієнтів необхідно контролювати ниркову функцію.

Дуже рідко на тлі прийому НПЗЗ можуть виникати тяжкі форми шкірних реакцій, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик появи таких реакцій спостерігається на ранніх етапах терапії, в більшості випадків початок таких реакцій відбувається протягом першого місяця лікування. Лікарський засіб слід відмінити при перших ознаках шкірного висипу, патологічних змін слизових оболонок або будь-яких інших ознаках гіперчутливості.

З обережністю слід застосовувати ібупрофен при проявах системного червоного вовчака та змішаних захворюваннях сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту.

Існують обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез циклооксигенази/простагландину, можуть впливати на процес овуляції. Цей процес є оборотним після припинення лікування. Довготривале застосування ібупрофену (стосується дози 2400 мг протягом доби, а також тривалості лікування понад 10 днів) може порушити жіночу фертильність. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, цей препарат необхідно відмінити.

Одночасне застосування ібупрофену з іншими НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), підвищує ризик розвитку побічних реакцій, тому його слід уникати.

Через вміст кодеїну препарат слід приймати з обережністю:

– при запальних захворюваннях травного тракту, оскільки кодеїн впливає на перистальтику, підвищує тонус та сегментацію кишечнику;

– після хірургічних втручань на органах травного тракту та сечовивідних шляхів;

Пацієнти, які нещодавно перенесли хірургічне втручання на сечовидільній системі, більш схильні до затримки сечовипускання, спричиненої безпосередньо спазмом уретрального сфінктера та запором внаслідок застосування кодеїну.

– при захворюваннях жовчного міхура, зокрема жовчнокам’яній хворобі;

– при порушеннях функції печінки через можливе виникнення коми;

– при порушенні функції нирок;

– при недостатності кори надниркових залоз;

– при феохромоцитомі, оскільки опіоїди можуть стимулювати вивільнення катехоламіну через індукцію вивільнення ендогенного гістаміну;

– при гіпертрофії передміхурової залози;

– при гіпотиреозі;

– при порушеннях дихальної функції та астмі в анамнезі;

– при судомних станах, артеріальній гіпотензії та шоковому стані;

– при міастенії;

– при зловживанні наркотиками та алкоголем.

У період застосування препарату слід утримуватися від прийому етанолу.

Опіоїдні аналгетики знижують слиновиділення, що може спричинити розвиток карієсу та кандидамікозу слизової оболонки ротової порожнини.

У пацієнтів літнього віку метаболізм та елімінація кодеїну можуть відбуватися повільніше, тому може бути доцільним зниження дози препарату.

Тривале застосування препарату для лікування головного болю може призвести до його посилення.

 

Препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

За необхідності застосування препарату слід припинити годування груддю.

 

Пацієнтам, які при прийомі лікарського засобу відчувають запаморочення, сонливість, дезорієнтацію, галюцинації або порушення зору, слід відмовитися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

 

Для перорального прийому при нетривалому застосуванні.

Препарат застосовують дорослим та дітям віком від 12 років по 1-2 таблетки кожні 4-6 годин. Таблетки необхідно запивати водою.

Не застосовувати більше 6 таблеток протягом 24 годин. Максимальна добова доза ібупрофену становить 1200 мг (еквівалентно 6 таблеткам препарату). Мінімальний інтервал часу між прийомами препарату – 4 години.

Лікарський засіб слід застосовувати в мінімальній ефективній дозі протягом найменшого можливого періоду, потрібного для позбавлення від симптомів, але не більше 3 днів. У разі необхідності застосовувати препарат понад 3 дні, або якщо симптоми не зникають чи погіршуються, пацієнт повинен звернутися до лікаря для коригування схеми лікування.

Пацієнтам літнього віку із порушеннями функції печінки та/або нирок застосовують нижчі дози препарату за рекомендаціями лікаря.

 

Препарат не застосовують дітям віком до 12 років через ризик опіоїдної токсичності.

 

Застосування лікарського засобу в дозах, які перевищують рекомендовані дози, або застосування препарату протягом тривалого часу може призвести до фізичної або психологічної залежності та до симптомів неспокою й роздратованості після припинення лікування.

Застосування ібупрофену дітям в дозі понад 400 мг/кг може спричинити появу симптомів інтоксикації. У дорослих ефект дози менш виражений. Період напіввиведення при передозуванні становить 1,5-3 години.

Симптоми передозування іубпрофеном. У більшості пацієнтів, які брали участь у клінічних дослідженнях, застосування значної кількості НПЗЗ викликало лише нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці або дуже рідко – діарею. Можуть також виникати шум у вухах, головний біль, запаморочення та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можуть виникати токсичні ураження центральної нервової системи, які проявляються у вигляді сонливості, ністагму, порушення зору, інколи – збудженого стану та дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів спостерігаються судоми. При тяжкому отруєнні можливе подовження протромбінового часу/збільшення значення МНВ (міжнародного нормалізованого відношення), може виникати гіперкаліємія та метаболічний ацидоз, гостра ниркова недостатність, пошкодження печінки, артеріальна гіпотензія, дихальна недостатність та ціаноз. У хворих на бронхіальну астму можливе загострення перебігу астми.

Лікування. Лікування повинно бути симптоматичним та підтримуючим, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів та спостереження за показниками життєво-важливих функцій до нормалізації стану. Рекомендовано пероральне застосування активованого вугілля або промивання шлунка впродовж 1 години після застосування потенційно токсичної дози препарату. Якщо ібупрофен вже всмоктався через травний тракт, можна вводити лужні речовини для пришвидшення виведення кислотного ібупрофену з сечею. При частих або тривалих судомах слід застосовувати діазепам або лоразепам внутрішньовенно. Для купірування нападів астми слід застосовувати бронхолітичні засоби.

Симптоми передозування кодеїном: зазвичай нудота і блювання, може виникати значне звуження зіниць, тахікардія. При тяжкому отруєнні можливі респіраторна депресія, збудливість, судоми, артеріальна гіпотензія, втрата свідомості. Депресія центральної нервової системи, зокрема пригнічення дихання, посилюється при одночасному застосуванні кодеїну з засобами із седативною дією (алкоголем, психотропними засобами).

Лікування: симптоматична терапія, в тому числі заходи для підтримки дихального центру: моніторинг основних показників стану організму (пульс, дихання, температура тіла, артеріальний тиск). Прийом активованого вугілля є доцільним, якщо минуло не більше 1 години з моменту застосування кодеїну в дозі, що перевищує 350 мг для дорослих і 5 мг/кг маси тіла для дітей. При виникненні пригнічення дихання або коми слід застосувати штучне дихання та налоксон внутрішньовенно. Налоксон є конкуруючим антагоністом та має короткий період напіввиведення, таким чином може знадобитися повторне застосування великих доз для пацієнтів із тяжким отруєнням. Слід спостерігати за станом пацієнта протягом щонайменше 4 годин після прийому або 8 годин у випадках застосування підтримуючої терапії.

 

Нижче наведено перелік побічних реакцій, що відзначалися в осіб, які застосовували ібупрофен при короткочасному лікуванні легкого та середнього болю та гарячки. При тривалому застосуванні ібупрофену для лікування хронічних захворювань можуть виникати додаткові побічні ефекти.

Найчастіші побічні реакції є шлунково-кишковими за своєю природою.

Реакції гіперчутливості: реакції гіперчутливості, які включають кропив’янку, свербіж; тяжкі реакції гіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію, анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок; реактивність з боку дихальних шляхів, включаючи бронхіальну астму, загострення астми, бронхоспазм; гепаторенальний синдром.

З боку імунної системи: у пацієнтів з аутоімунними розладами (такими як системний червоний вовчак, змішані захворювання сполучної тканини) під час лікування ібупрофеном спостерігалися поодинокі випадки появи симптомів асептичного менінгіту, а саме, ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, пропасниця або дезорієнтація.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, дратівливість, нервозність, тривожність, психомоторне збудження, емоційна нестабільність, сонливість, безсоння, судоми, депресія, асептичний менінгіт, парестезії, тільки при тривалому застосуванні можливі галюцинації, сплутаність свідомості.

З боку органів чуття: порушення слуху (зниження слуху, дзвін або шум у вухах), порушення зору (нечіткість зору, зміна сприйняття кольорів, токсична амбліопія), при тривалому застосуванні – неврит зорового нерва.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: різні висипання на шкірі, пурпура, лущення шкіри, алопеція, фотосенсибілізація; тяжкі форми шкірних реакцій, такі як, мультиформна еритема (у тому числі синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз.

З боку травного тракту: біль у животі, печія, виразковий стоматит, нудота, диспепсія, діарея, метеоризм, запор, блювання, панкреатит, дуоденіт, езофагіт, виразкова хвороба, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, мелена, криваве блювання, які можуть у деяких випадках призвести до летального наслідку (особливо у пацієнтів літнього віку), гастрит, загострення виразкового коліту і хвороби Крона.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, гепатит, жовтяниця, гепатонекроз, печінкова недостатність.

З боку серцево-судинної системи: набряки, артеріальна гіпертензія, серцева недостатність, при тривалому застосуванні ібупрофену у високих дозах (2400 мг на добу) можливе незначне підвищення ризику артеріального тромбозу (інфаркту міокарда, інсульту).

З боку системи крові: гематопоетичні розлади (апластична анемія, гемолітична анемія, зниження гематокриту та рівня гемоглобіну, еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Вони можуть виникати при тривалому лікуванні, першими ознаками яких є гарячка, біль у горлі, поверхневі виразки у ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, нез’ясована кровотеча та синці.

З боку сечовидільної системи: гостра ниркова недостатність, сосочковий некроз, особливо при тривалому застосуванні, асоційовані з підвищенням рівня сечовини в плазмі крові; набряк, цистит, гематурія, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, олігурія, поліурія, тубулярний некроз, гломерулонефрит.

З боку ендокринної системи: зменшення апетиту, сухість слизових оболонок очей та порожнини рота, риніт.

Загальні порушення: нездужання, втома.

З боку імунної системи: висипання на шкірі, свербіж, кропив’янка, утруднене дихання, підвищена пітливість, почервоніння обличчя.

З боку нервової системи: головний біль, підвищення внутрішньочерепного тиску, збудження (невгамовність/тривога), відчуття нездужання або виснаженості, запаморочення, сонливість, емоційна лабільність, дисфорія, гіпотермія, судоми, сплутаність свідомості, галюцинації, депресія, розвиток толерантності або залежності.

З боку органів зору: звуження зіниць, порушення гостроти зору, світлочутливість, подвоєння зображення.

З боку кістково-м’язової системи: ригідність м’язів.

З боку травного тракту: запор, спазм жовчовивідних шляхів, нудота, блювання, сухість у роті.

З боку дихальної системи: пригнічення дихання.

З боку серцево-судинної системи: брадикардія, відчуття серцебиття, ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпотензія, тахікардія.

З боку сечовидільної системи: спазм сечовивідних шляхів, утруднене сечовипускання.

З боку репродуктивної системи: зменшення лібідо та потенції.

Регулярне застосування кодеїну або тривале лікування призводить до розвитку залежності, а також до збудженого стану та дратівливості при відміні кодеїну.

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

По 10 таблеток у блістері; по 1 блістеру в пачці з картону.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Товариство з додатковою відповідальністю «ІНТЕРХІМ».

 

Україна, 65080, Одеська обл., м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 86.