діюча речовина: рабепразол;

1 флакон містить рабепразолу  натрію 20 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), натрію карбонат.

 

Лікарська форма. Ліофілізат для  розчину для ін'єкцій.

 

Інгібітори протонної помпи. Код АТС A02B C04.

 

Рабепразол у вигляді ліофілізованого порошку для приготування розчину для ін'єкцій призначають у випадках, коли застосування пероральної форми неможливе, а саме:

 

Гіперчутливість до рабепразолу натрію, заміщених бензимідазолів або до будь-якого іншого інгредієнта препарату. Не застосовувати разом з атазановіром.

 

Внутрішньовенне призначення рабепразолу рекомендовано лише у тих випадках, коли пероральне застосування неможливе. Як тільки стає можливим призначення пероральної форми рабепразолу, внутрішньовенне призначення слід відмінити.

Рекомендована доза – 20 мг рабепразолу 1 раз на добу.

Приготований розчин слід вводити тільки внутрішньовенно.

Для введення у вигляді ін'єкції вміст флакону розчинити у 5 мл розчинника (вода для ін'єкцій, 0,9 % розчин натрію хлориду) та вводити у вену повільно – протягом 5–15 хв.

Для введення у вигляді внутрішньовенної інфузії вміст флакона спочатку розчинити у 

5 мл води ін'єкцій, отриманий  розчин переносять у флакон  0,9 % розчину натрію хлориду  об’ємом 100 мл або у  5 % розчину глюкози об’ємом 100 мл. Перед введенням необхідно візуально оцінити повноту розчинення та виключити зміни кольору, наявність осаду та зміну прозорості розчину. Розчин об'ємом 100 мл вводити протягом 15-30 хв та  використати протягом 4 годин. Невикористаний  розчин зберігати не рекомендується.

 

Побічні ефекти рабепразолу здебільшого незначні, помірні і швидко минають.

Інфекції та інвазії: інфекції, інтерстиціальна пневмонія.

Кров та лімфатична система: анемія, еритроцитопенія, панцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, еозинофілія, лімфопенія, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз та гемолітична анемія.

З боку імунної системи: висипання та сухість у роті, реакції гіперчутливості, включаючи шок, анафілактоїдні реакції, кропив’янку, набряк обличчя, артеріальну гіпотензію та диспное; гострі системні алергічні реакції, що зазвичай зникають після припинення лікування.

З боку метаболізму: анорексія, гіпомагніємія, гіпонатріємія.

Психічні розлади:  безсоння, сонливість, збудження, знервованість, депресія,  сплутаність свідомості,  делірій, кома.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, слабкість у кінцівках, оніміння кінцівок, гіпестезія, астенія, зниження сили стискання, порушення мови, дезорієнтація,

З боку органів  зору:  розлади зору, збільшення внутрішньоочного тиску.

Судинні розлади: периферичні набряки, гіпертензія, пальпітація.

З боку дихальної системи:  кашель, фарингіт, риніт,  бронхіт, синусит, глосит, ангіоневротичний набряк, бронхіальний спазм.

З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, абдомінальний біль, запор, метеоризм, диспепсія, висип та сухість у роті, відрижка, гастрит, стоматит, порушення відчуття смаку, переповнення та важкості у шлунку, кандидоз, ентерит, езофагіт, хейліт, печія, метеоризм, геморой.

Розлади печінки і жовчовивідних шляхів: гепатит, фульмінантна форма гепатиту, порушення функції печінки, жовтяниця, печінкова енцефалопатія (у поодиноких випадках печінкова енцефалопатія спостерігалась у пацієнтів із цирозом печінки).

З боку шкіри та підшкірних тканин: висип, мультиформна еритема, еритема, бульозні реакції та гострі системні алергічні реакції, свербіж, пітливість, токсичний епідермальний некроз (ТЕН), синдром Стівенса-Джонсона.

З боку кістково-м’язової системи: неспецифічний біль/біль у спині, міальгія, судоми ніг, артралгія, рабдоміоліз.

З боку нирок та сечовивідної системи: гостра ниркова недостатність, інфекції сечовивідних шляхів, інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи: гінекомастія, посилення ерекції.

Загальні розлади та місцеві реакції: астенія/слабкість, грипоподібний синдром, нездужання,  біль у грудях, спині, гарячка, озноб, жар, спрага, алопеція, посилення потовиділення, зміни у місці введення.

Результати досліджень: збільшення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ), ЛДГ, гамма-глутамілтрансферази,   лужної фосфатази, загального білірубіну, збільшення маси тіла, протеїнурія, збільшення рівня загального холестерину, тригліцеридів, азоту сечовини, підвищення рівню  ТСГ, КФК, сечової кислоти, підвищення глюкози сечі, гіперамоніємія.

Побічні реакції, які мають клінічне значення:

Побічні реакції, які мають клінічне значення та властиві інгібіторам протонної помпи:

 

Немає відомостей щодо передозування препаратом. Максимальний встановлений вплив не перевищував 180 мг рабепразолу натрію 1 раз на день під час лікування синдрому Золлінгера-Еллінсона. Можливе посилення симптомів побічної дії.

Лікування: при випадковому прийомі препарату у високих дозах слід проводити  підтримуючу та симптоматичну терапію. Специфічного антидоту немає. Рабепразол натрію добре зв'язується з білками сироватки крові, тому погано виводиться при діалізі.

 

Дослідження безпеки застосування рабепразолу вагітним жінкам не проводились, тому застосування рабепразолу протипоказано у період вагітності.

Невідомо, чи проникає натрію рабепразол у грудне молоко. Відповідні дослідження не проводились, тому препарат не слід призначати жінкам у період годування груддю.

 

Відсутній достатній досвід застосування препарату Геердін дітям, тому препарат не застосовують пацієнтам цієї вікової групи.

 

Слід дотримуватися обережності при призначенні рабепразолу пацієнтам з відомою гіперчутливістю до ліків. Ризик перехресної гіперчутливості з іншими інгібіторами протонної помпи (ІПП) або заміщеними бензімідазолами не виключається.

При застосуванні препарату пацієнтами літнього віку слід пам’ятати, що рабепразол метаболізується виключно у печінці. Оскільки з віком фізіологічна функція печінки може послаблюватись, то у пацієнтів літнього віку можуть виникнути побічні реакції. Тому за пацієнтами літнього віку слід наглядати та дотримуватись рекомендацій щодо дозування та тривалості лікування.   

Перед початком лікування Геердіном необхідно виключити злоякісні новоутворення шлунка та стравоходу, оскільки прийом препарату може маскувати симптоми і відтермінувати виявлення пухлини.

Пацієнтів з тривалим курсом лікування  рабепразолом слід регулярно обстежувати.

Ризик перехресної гіперчутливості з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензимідазолами не виключається.

Повідомлялося про патологічні зміни крові (тромбоцитопенія та нейтропенія) при застосуванні рабепразолу. У більшості випадків іншої етіології не знаходили; випадки були неускладнені та зникали після припинення застосування рабепразолу.

Під час лікування рабепразолом рекомендується періодично проводити гематологічні та біохімічні тестування.

При застосуванні інгібіторів протонної помпи протягом трьох місяців та більше у пацієнтів може виникнути гіпомагніємія (симптоматична та асимптоматична), а також проявляються такі симптоми як аритмія, судоми, тетанія. У більшості пацієнтів  лікування  гіпомагніємії вимагало припинення прийому препаратів інгібіторів протонної помпи та призначення замісної коригуючої терапії препаратами магнію. Пацієнтам, які імовірно будуть тривало приймати ліки (наприклад дигоксин), або препарати, які можуть призвести до гіпомагніємії (наприклад діуретики), потрібно моніторувати рівень магнію у крові до початку та під час  лікування.

Спостерігалися випадки відхилення від норми печінкових ферментів. У більшості випадків іншої етіології не знаходили; випадки були неускладнені та зникали після припинення застосування рабепразолу.

У пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функцій печінки не спостерігалося значної відміни частоти побічних ефектів при прийомі рабепразолу порівняно з контрольною групою відповідної статі та віку. Дослідження щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не проводились, тому слід з обережністю застосовувати рабепразол пацієнтами з тяжкою печінковою недостатністю. Дозу при печінковій недостатності необхідно знизити.

Внаслідок недостатньої кількості клінічних даних відносно внутрішньовенного застосування рабепразолу у хворих з істотним порушенням функцій печінки рабепразол таким хворим призначається у разі крайньої необхідності у половинній дозі (10 мг) під наглядом лікаря.

Відсутні клінічні дані щодо застосування рабепразолу  пацієнтам із тяжкими порушеннями функцій нирок, тому не рекомендується призначати Геердін пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю.

Рекомендується слідкувати за функцією щитовидної залози під час лікування рабепразолом.

Результати С-уреазних дихальних тестів можуть бути псевдонегативними під час прийому інгібіторів протонної помпи, таких як рабепразол, та антибіотиків, таких як амоксицилін, кларитроміцин та метронідазол. Тому для визначення наявності Helicobacter pylori дихальні тести слід проводити не раніше ніж через 4 тижні після закінчення лікування такими препаратами.

При застосуванні препарату є ризик переломів. Деякі обсерваційні дослідження припускають, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати ризик остеопороз-залежних переломів стегна, зап’ястку та хребців. Ризик переломів зростав у пацієнтів, які тривало (більше 1 року) отримували високі дози ІПП.

Обережно слід застосовувати препарат пацієнтам  з дихальною недостатністю.

Одночасне застосування атазанавіру та рабепразолу протипоказане (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лікування інгібіторами протонної помпи, включаючи рабепразол, підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених  такими збудниками як Salmonella, Campylobacter та Clostridium defficille.

 

У разі виникнення запаморочення, сонливості рекомендується уникати керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

 

Рабепразол натрію метаболізується системою печінкових ферментів CYP-450, а саме CYP2C19 та CYP3A4.

Рабепразол натрію не має фармакокінетичних чи клінічно значущих взаємодій з варфарином, фенітоїном, теофіліном чи діазепамом, кожен з яких метаболізується CYP-450.

Натрію рабепразол викликає сильне та тривале зниження продукування шлункової кислоти. Таким чином, рабепразол у принципі може взаємодіяти з препаратами, абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту. Одночасне застосування рабепразолу натрію та кетоконазолу або ітраконазолу може призвести до зниження концентрації останніх  у плазмі, а застосування з дигоксином може призвести до підвищення концентрації останнього. Таким чином, окремим пацієнтам, які застосовують зазначені препарати разом з рабепразолом, слід перебувати під наглядом для визначення необхідності коригування дози.

Не спостерігалося взаємодії рабепразолу з антацидами,  такими як алюмінію чи магнію гідроксид.

Одночасне застосування атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг один раз на добу) або атазанавіру 400 мг з ланзопразолом (60 мг один раз на добу) призводить до значного зниження експозиції атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Очікуються схожі результати від застосування інших інгібіторів протонної помпи. Інгібітори протонної помпи, включаючи рабепразол, протипоказано застосовувати у комбінації з атазанавіром (див. розділ «Особливості застосування», «Протипоказання»).

Вживання їжі з низьким вмістом жирів не впливає на абсорбцію рабепразолу натрію. Прийом рабепразолу натрію з жирною їжею може затримати абсорбцію на 4 години і більше, проте максимальна концентрація та рівень абсорбції залишаються незмінними.

In vitro рабепразол натрію інгібує метаболізм циклоспорину. Цей рівень інгібування аналогічний рівню інгібування омепразолом.

 

 

 

 

 

Інгібітор Н⁺-К⁺-АТФ-ази (протонної помпи). Пригнічення активності ферменту Н⁺-К⁺-АТФ-ази у парієтальних клітинах шлунка призводить до блокування кінцевої стадії утворення соляної кислоти. Ця дія є дозозалежною і призводить до пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції соляної кислоти незалежно від подразника. Рабепразол  зв'язується за допомогою ковалентного зв'язку з протонною помпою парієтальних клітин, що супроводжується необоротним зниженням секреції кислоти. Кислота може виділятися тільки новоутвореними протонними помпами. Таким чином, кінетика рабепразолу у плазмі крові не має вирішального значення для антисекреторної дії: період біологічної активності рабепразолу значно перевищує період його напіввиведення з плазми. Більше значення має період напівжиття протонної помпи (20-24 години), а не період напіввиведення рабепразолу.

Максимальний рівень зниження секреції може бути отриманий у випадку, коли рабепразол досягає парієтальної клітини у момент її активації. Це може бути досягнуто внутрішньовенним інфузійним введенням рабепразолу. Завдяки цьому активізована під впливом циркадних ритмів (ацетилхолін) або після їди (гістамін і гастрин) протонна помпа одразу ж зв'язується з молекулою рабепразолу і продукція соляної кислоти припиняється.

Активна речовина препарату рабепразол швидко накопичується у кислому середовищі парієтальних клітин шлунка, де перетворюється в активну форму приєднанням до неї сульфенамідної групи.  Взаємодіє з цистеїнами протонної помпи.

Після внутрішньовенного введення дія рабепразолу розвивається протягом 1 години і досягає максимуму через 2-4 години. Середній кліренс при введенні внутрішньовенно дози 20 мл 283+/-98 мл/хв. Період напіввиведення дози 20 мг, введеної внутрішньовенно, становить 1,02 +/-0,63 год. Після відміни препарату секреторна активність відновлюється через 2-3 дні.

Застосування препарату у дозі 20 мг на добу протягом 2 тижнів не впливає на функцію щитовидної залози, метаболізм вуглеводів, концентрацію в крові паратгормона, кортизолу, естрогену, тестостерону, пролактину, холецистокініну, секретину, глюкагону, ФСГ, ЛГ, СТГ, реніну, альдостерону.

Абсолютна біодоступність при внутрішньовенному введенні дози  20 мг становить близько 100 %, тобто всі молекули рабепразолу  досягають парієтальних клітин. Біодоступність рабепразолу не міняється при багаторазовому введенні. Зв'язування з білками плазми становить 97 %. При багаторазовому введенні рабепразолу спостерігається лінійна фармакокінетика, тобто час напіввиведення, кліренс і об'єм розподілу рабепразолу є дозонезалежними величинами.

Метаболізується у печінці. Рабепразол натрію біотрансформується з утворенням основних метаболітів тіоефіру і вугільної кислоти. Інші метаболіти -- сульфон, диметилтіоефір і кон’югат меркаптурової кислоти  наявні у низьких концентраціях.

Період напіввиведення з сироватки крові становить близько 1 години. Приблизно 90 % дози виводиться із сечею переважно у вигляді двох метаболітів: кон’югату меркаптопурової кислоти і карбонової кислоти. Невелика частина метаболітів виводиться з калом.

У пацієнтів літнього віку виведення рабепразолу дещо сповільнюється. Кумуляції рабепразолу не відзначалося.

 

Основні фізико-хімічні властивості: біла кристалічна ліофілізована маса з жовтуватим відтінком.

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 ºС в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. По 20 мг рабепразолу  натрію у  флаконі 10 мл, по 1 флакону  у картонній упаковці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Напрод Лайф Саєнсес Пвт. Лтд., Індія/

Naprod Life Sciences Pvt. Ltd., India.

 

Місцезнаходження. Джі-17/1, Ем.Ай.Ді.Сі., Тарапур, Бойсар, Діст-Тейн 401506, штат Махараштра, Індія/G-17/1,  M.I.D.C., Tarapur, Boisar, Dist-Thane 401506, Maharashtra State,  India.

         

Заявник Мілі Хелскере Лімітед, Велика Британія/

Mili Healthcare  Limited, Great Britain.

                                               

Місцезнаходження. Фаірфакс Хаус 15, Фалвуд Плейс, Лондон,  WC1V 6AY.

Fairfax House, 15 Fulwood Place, London, WC1V 6AY.