КЛАРИТРОМІЦИН табл. в/о 500мг №14

Склад:
діюча речовина: кларитроміцин (clarithromycin);
1 таблетка містить 250 мг або 500 мг кларитроміцину;
допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, повідон, натрію кроскармелоза;
оболонка: гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), тальк, пропіленгліколь.

 

Лікарська форма.
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди. Код АТС J01F A09.

 

Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування інфекцій, спричинених чутливими до кларитроміцину мікроорганізмами:

    Інфекції верхніх дихальних шляхів, тобто носоглотки (тонзиліт, фарингіт), та інфекції придаткових пазух носа.
    Інфекції нижніх дихальних шляхів (бронхіт, гостра крупозна пневмонія та первинна атипова пневмонія).
    Інфекції шкіри та м'яких тканин (імпетиго, фолікуліт, еризипелоїд, фурункульоз, інфіковані рани).
    Гострі та хронічні одонтогенні інфекції.
    Дисеміновані або локалізовані мікобактеріальні інфекції, спричинені Mycobacterium avium або Mycobacterium intracellulare. Локалізовані інфекції, спричинені Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum або Mycobacterium kansasii.
    Ерадикація H. pylori у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки при пригніченні секреції соляної кислоти (активність кларитроміцину відносно до H. pylori при нейтральному pH вища, ніж при кислому pH).

Протипоказання.
- Підвищена чутливість до макролідних антибіотиків та інших компонентів препарату.
- Одночасне застосування з яким-небудь із таких препаратів: астемізол, цизаприд, пімозид, терфенадин (оскільки це може призвести до подовження інтервалу QT та розвитку серцевих аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію, фібриляцію шлуночків та піруетну шлуночкову тахікардію (torsades de pointes)), алкалоїди ріжків, наприклад ерготамін, дигідроерготамін (оскільки це може призвести до ерготоксичності), інгібітори ГМГ-КоА‒редуктази (статини), що значною мірою метаболізуються CYP3A4 (ловастатин або симвастатин) (через підвищений ризик виникнення міопатії, включаючи рабдоміоліз (див. «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
- Одночасне застосування кларитроміцину і перорального мідазоламу (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
- Подовження інтервалу QT або шлуночкові аритмії серця в анамнезі, включаючи піруетну шлуночкову тахікардію (torsades de pointes) (див. «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
- Гіпокаліємія (ризик подовження інтервалу QT).
- Тяжка печінкова недостатність та супутня ниркова недостатність.
- Одночасне застосування кларитроміцину (та інших сильних інгібіторів CYP3A4) з колхіцином пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю (див. «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
- Кліренс креатинину менше 30 мл/хв (оскільки ця форма препарату не дає можливості зменшити дозу нижче 500 мг на день).
- Одночасне застосування кларитроміцину з тикагрелором або ранолазином.

 

Спосіб застосування та дози.
Рекомендована  доза  кларитроміцину для  дорослих  та дітей  віком  від  12 років становить  250 мг  (1 таблетка) кожні 12 годин, при більш тяжких інфекціях дозу можна збільшити до 500 мг (2 таблетки 250 мг) кожні 12 годин. Звичайно тривалість лікування залежить від ступеня тяжкості інфікування та становить від 6 до 14 днів.
Кларитроміцин Гріндекс можна застосовувати незалежно від прийому їжі, оскільки їжа не впливає на біодоступність кларитроміцину.
Лікування одонтогенних інфекцій.
Рекомендована доза становить 250 мг кожні 12 годин протягом 5 днів.
Застосування пацієнтам із мікобактеріальною інфекцією.
Початкова доза для дорослих становить 500 мг два рази на день. Якщо протягом 3-4 тижнів лікування не спостерігається покращення клінічних ознак або бактеріологічних показників, доза кларитроміцину може бути підвищена до 1000 мг два рази на день.
Лікування дисемінованих інфекцій, спричинених МАК, у хворих на СНІД триває стільки, скільки триває клінічна та мікробіологічна ефективність препарату, що має медичне підтвердження. Кларитроміцин можна застосовувати у комплексі з іншими антимікобактеріальними засобами.
Ерадикація H. pylori у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки (дорослі).
Потрійна терапія (7-10 днів).
Кларитроміцин (500 мг) два рази на день слід застосовувати разом з амоксициліном 1000 мг два рази на день та омепразолом 20 мг на день упродовж 7–10 днів.
Потрійна терапія (10 днів).
Кларитроміцин (500 мг) два рази на день, лансопразол 30 мг два рази на день та амоксицилін 1000 мг два рази на день упродовж 10 днів.
Подвійна терапія (14 днів).
Кларитроміцин (500 мг) три рази на день разом з омепразолом 40 мг один раз на добу внутрішньо упродовж 14 днів, далі омепразол 20 мг або 40 мг один раз на добу внутрішньо упродовж наступних 14 днів.
Подвійна терапія (14 днів).
Кларитроміцин (500 мг) три рази на день разом з лансопразолом 60 мг один раз на добу внутрішньо упродовж 14 днів. Може потребуватися подальше пригнічення секреції соляної кислоти для зменшення проявів виразки.
Кларитроміцин також застосовується у таких терапевтичних схемах:
кларитроміцин + тинідазол та омепразол або лансопразол;
кларитроміцин + метронідазол та омепразол або лансопразол;
кларитроміцин + тетрациклін, вісмуту субсаліцилат та ранітидин;
кларитроміцин + амоксицилін та лансопразол;
кларитроміцин + ранітидин, вісмуту цитрат.
Застосування пацієнтам літнього віку: як для дорослих.
Застосування пацієнтам із нирковою недостатністю: для пацієнтів із тяжкою нирковою   недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) дозу слід зменшити вполовину, наприклад 250 мг один раз на день або 250 мг два рази на день при більш тяжких інфекціях. У таких пацієнтів тривалість лікування не повинна перевищувати 14 днів.

Побічні реакції.
Найчастішими та найпоширенішими побічними реакціями при лікуванні кларитроміцином дорослих та дітей є біль у животі, діарея, нудота, блювання та порушення смаку. Ці побічні реакції зазвичай незначно виражені та узгоджуються із відомим профілем безпеки макролідних антибіотиків. Під час клінічних досліджень не було виявлено суттєвої різниці у частоті цих побічних реакцій між групами пацієнтів, у яких були наявні або відсутні мікобактеріальні інфекції.
Нижче представлені побічні реакції, що виникли під час клінічних досліджень та при постмаркетинговому застосуванні різних лікарських форм і дозувань кларитроміцину, у тому числі негайного вивільнення. Побічні реакції, щонайменш імовірно пов’язані з кларитроміцином, розподілені за системами органів і за частотою виникнення: понад 10 % – дуже часто, 1-10 % – часто, 0,1-1 % – нечасто, та з невідомою частотою* (побічні реакції при постмаркетинговому дослідженні; частоту визначити неможливо з наявних даних). У межах кожної групи побічні реакції представлені в порядку зменшення тяжкості проявів, якщо тяжкість вдалося оцінити.
Інфекції і інвазії: нечасто – целюліт1, кандидоз ротової порожнини, гастроентерит2, інфекція3, вагінальна інфекція; з невідомою частотою – псевдомембранозний коліт, бешихове запалення.
Порушення з боку крові і лімфатичної системи: нечасто – лейкопенія, нейтропенія4, тромбоцитемія3, еозинофілія4; з невідомою частотою – агранулоцитоз, тромбоцитопенія.
Порушення з боку імунної системи: нечасто – анафілактоїдні реакції1, гіперчутливість; з невідомою частотою – анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк.
Порушення з боку метаболізму і харчування: нечасто – анорексія, зниження апетиту; з невідомою частотою – гіпоглікемія.
Порушення з боку психіки: часто – безсоння; нечасто – тривожність, нервозність3; з невідомою частотою – психози, сплутаність свідомості, деперсоналізація, депресія, дезорієнтація, галюцинації, кошмарні сновидіння, манія.
Порушення з боку ЦНС: часто – дисгевзія (порушення смакової чутливості), головний біль, порушення смаку; нечасто – втрата свідомості1, дискінезія1, запаморочення, сонливість, тремор; з невідомою частотою – судоми, агевзія (втрата смакової чутливості), паросмія, аносмія, парестезія.
Порушення з боку органів слуху і лабіринтну: нечасто – запаморочення, погіршення слуху, дзвін у вухах; з невідомою частотою – втрата слуху.
Порушення з боку серця: нечасто – зупинка серця1, фібриляція передсердь1, подовження інтервалу QT, екстасистоли1, серцебиття; з невідомою частотою – піруетна шлуночкова тахікардія (torsades de pointes), шлуночкова тахікардія.
Порушення з боку судинної системи: часто – вазодилатація1; з невідомою частотою – крововилив.
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – астма1, носова кровотеча2, емболія судин легенів1.
Порушення з боку травної системи: часто – діарея, блювання, диспепсія, нудота, біль у животі; нечасто – езофагіт1, гастроезофагіальне рефлюксне захворювання2, гастрит, прокталгія2, стоматит, глосит, здуття живота4, запор, сухість у роті, відрижка, метеоризм; з невідомою частотою – гострий панкреатит, зміна кольору язика, зміна кольору зубів.
Порушення гепатобіліарної системи: часто – відхилення від норми функціональних тестів печінки; нечасто – холестаз4, гепатит4, підвищення рівня АЛТ, АСТ, ГГТ4; з невідомою частотою – печінкова недостатність, холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярна жовтяниця.
Порушення з боку шкіри і підшкірної клітковини: часто – висипання, гіпергідроз; нечасто – бульозний дерматит1, свербіж, кропив'янка, макулопапульозний висип3; з невідомою частотою – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозна шкірна реакція, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS), акне, хвороба Шенлейна-Геноха.
Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: нечасто – м’язові спазми3, скелетно-м’язова ригідність1, міалгія2; з невідомою частотою – рабдоміоліз2 (у деяких повідомленнях щодо виникнення рабдоміолізу зазначалося, що кларитроміцин застосовували сумісно з іншими лікарськими засобами, про які відомо, що вони асоціюються із рабдоміолізом (такими як статини, фібрати, колхіцин або алопуринол)), міопатія.
Порушення з боку нирок і сечовидільної системи: нечасто – підвищення креатиніну крові1, підвищення сечовини крові1; з невідомою частотою – ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.
Загальні порушення та порушення у місці введення: дуже часто – флебіт у місці введення1; часто – біль, запалення у місці введення1; нечасто – нездужання4, гарячка3, астенія, біль у грудях4, озноб4, стомленість4.
Лабораторні дослідження: нечасто – зміна співвідношення альбумін-глобулін1, підвищення рівня лужної фосфатази в крові4, підвищення рівня лактатдегідрогенази в крові4; з невідомою частотою – підвищення міжнародного нормалізованого співвідношення, збільшення протромбінового часу, зміна кольору сечі.
* Частота невідома, оскільки про ці реакції повідомлялося добровільно популяцією пацієнтів невстановленої кількості. Не завжди можна точно встановити їх частоту або причинний зв’язок з прийомом препарату. Загальний досвід застосування кларитроміцину становить більше ніж              1 мільярд пацієнто-днів.  
1,2,3,4Про дані побічні реакції повідомлялося тільки при застосуванні препарату у формі: 1 – порошку ліофілізованого для приготування розчину для інфузій, 2 – таблеток пролонгованої дії, 3 – суспензії, 4 – таблеток негайного вивільнення.
Повідомлялося про артралгію.
Дуже рідко повідомлялось про увеїт, переважно у пацієнтів, які одночасно приймали рифабутин. Більшість реакцій були оборотними.
Очікується, що частота, тип та тяжкість побічних реакцій у дітей будуть такими ж, як і у дорослих.
Пацієнти з порушенням імунної системи.
У хворих на СНІД та інших пацієнтів з порушенням імунної системи, які застосовували високі дози кларитроміцину довше, ніж рекомендовано, часто було складно відрізнити побічні реакції, пов’язані із застосуванням препарату, і симптоми основного або супутніх захворювань.
У дорослих хворих, які отримували кларитроміцин у добовій дозі 1000 мг, найбільш частими побічними ефектами були нудота, блювання, зміна смаку, біль у животі, діарея, висип, здуття живота, головний біль, запор, порушення слуху, підвищення вмісту АЛТ і АСТ. Нечасто виникали диспное, безсоння та сухість у роті. У 2-3 % пацієнтів спостерігалося аномальне підвищення рівнів АЛТ і АСТ та аномальне зниження кількості лейкоцитів і тромбоцитів у крові. У меншого відсотка пацієнтів спостерігалося підвищення вмісту сечовини.

Передозування.
Симптоми: передозування кларитроміцином може спричинити появу симптомів з боку ШКТ. У одного пацієнта з біполярним психозом в анамнезі, який прийняв 8 грамів кларитроміцину, розвинулись зміни розумового стану, параноїдна поведінка, гіпокаліємія та гіпоксемія.
Лікування: необхідно застосовувати активоване вугілля та проводити симптоматичну терапію, спрямовану на підтримку життєвих функцій організму.
Як і у випадку з іншими макролідами, малоймовірно, що гемодіаліз або перитонеальний діаліз суттєво впливають на вміст кларитроміцину в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю.
Безпека застосування кларитроміцину в період вагітності та годування груддю не встановлена. Тому кларитроміцин не слід застосовувати в період вагітності та годування груддю, за винятком випадків, коли користь від застосування буде перевищувати ризик.
Кларитроміцин проникає в грудне молоко.

Діти.
Дітям віком до 12 років слід застосовувати препарат у формі суспензії.
Дітям віком від 12 років слід застосовувати препарат як дорослим.

 

Особливості застосування.
Кларитроміцин не слід призначати вагітним жінкам без ретельної оцінки співвідношення користь/ризик, особливо у І триместрі вагітності.
З обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю.
Під час застосування кларитроміцину повідомлялося про порушення функції печінки, включаючи підвищений рівень печінкових ферментів, і про гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит з жовтяницею або без неї. Це порушення функції печінки може бути тяжкого ступеня, та зазвичай воно оборотне. В деяких випадках повідомлялося про печінкову недостатність з летальним наслідком, яка, в основному, була асоційована з серйозними основними хворобами та/або супутнім медикаментозним лікуванням. Необхідно негайно припинити застосування кларитроміцину при виникненні таких проявів та симптомів гепатиту, як анорексія, жовтяниця, потемніння сечі, свербіж або біль у ділянці живота.
Повідомлялося про посилення симптомів myasthenia gravis у пацієнтів, які застосовували кларитроміцин.
Тривале або повторне застосування антибіотиків може спричинити надмірний ріст нечутливих бактерій і грибів. При виникненні суперінфекції слід припинити застосування кларитроміцину і почати відповідну терапію.
Про розвиток діареї від легкого ступеня до псевдомембранозного коліту з летальним наслідком, викликаної Clostridium difficile (CDAD), повідомлялося при застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі кларитроміцину. Слід завжди пам’ятати про можливість розвитку діареї, спричиненої Clostridium difficile, у всіх пацієнтів з діареєю після застосування антибіотиків. Крім того, необхідно ретельно зібрати анамнез, оскільки про розвиток діареї, спричиненої Clostridium difficile, повідомлялося навіть через 2 місяці після застосування антибактеріальних препаратів.  
Кларитроміцин виводиться головним чином через печінку. Тому слід бути обережним при застосуванні препарату пацієнтам із порушенням функції печінки, а також із середнім або тяжким ступенем порушення функції нирок.
Слід звернути увагу на можливість перехресної резистентності між кларитроміцином та іншими макролідами, а також лінкоміцином та кліндаміцином.
У невеликої кількості пацієнтів може розвинутися резистентність мікроорганізмів H.pylori до кларитроміцину.
Повідомлялося про розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним наслідком) при одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину, особливо у пацієнтів літнього віку, у тому числі на тлі ниркової недостатності (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Сумісне застосування кларитроміцину з колхіцином протипоказане (див. «Протипоказання»).
З обережністю слід застосовувати одночасно кларитроміцин та триазолбензодіазепіни, наприклад триазолам, внутрішньовенний мідазолам (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
З обережністю слід застосовувати кларитроміцин одночасно з іншими ототоксичними засобами, особливо з аміноглікозидами. Слід проводити моніторинг вестибулярної та слухової функції під час та після лікування.
У зв’язку з ризиком подовження інтервалу QT слід з обережністю застосовувати кларитроміцин пацієнтам із ішемічною хворобою серця, тяжкою серцевою недостатністю, гіпомагніємією, брадикардією (< 50 уд./хв) або при одночасному застосуванні з іншими препаратами, що асоціюються із подовженням інтервалу QT (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Кларитроміцин не можна застосовувати пацієнтам із вродженим або наявним в анамнезі подовженням інтервалу QT або зі шлуночковою серцевою аритмією в анамнезі (див. «Протипоказання»).
Пневмонія.
Оскільки можливе існування резистентності Streptococcus pneumoniae до макролідів, важливо проводити тест на чутливість при призначенні кларитроміцину для лікування негоспітальної пневмонії. У випадку госпітальної пневмонії кларитроміцин потрібно застосовувати у комбінації з іншими відповідними антибіотиками.
Інфекції шкіри та м’яких тканин від легкого до помірного ступеня.
Дані інфекції найчастіше спричинені мікроорганізмами Staphylococcus aureus та Streptococcus pyogenes, кожен з яких може бути резистентним до макролідів. Тому важливо проводити тест на чутливість. У випадках, коли неможливо застосувати бета-лактамні антибіотики (наприклад при алергії) як препарати першого вибору можна застосовувати інші антибіотики, наприклад кліндаміцин. На даний час макроліди відіграють роль у лікуванні деяких інфекцій шкіри та м’яких тканин (наприклад, інфекцій, спричинених Corynebacterium minutissimum, acne vulgaris, бешихового запалення) та у ситуаціях, коли не можна застосовувати лікування пеніцилінами.
У випадку розвитку тяжких гострих реакцій гіперчутливості, таких як анафілаксія, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, DRESS, хвороба Шенлейна-Геноха, терапію кларитроміцином слід негайно припинити та одразу ж розпочати відповідне лікування.
Кларитроміцин потрібно застосовувати з обережністю при одночасному призначенні з індукторами ферменту цитохрому СYP3A4 (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Інгібітори Гмг-КоА-редуктази (статини)
Комбіноване застосування кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане (див. «Протипоказання»). Слід з обережністю призначати кларитроміцин одночасно з іншими статинами. Повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при сумісному застосуванні кларитроміцину і статинів. Необхідний моніторинг пацієнтів щодо виявлення ознак і симптомів міопатії. В ситуаціях, коли одночасного застосування кларитроміцину зі статинами уникнути неможливо, рекомендується призначати найменшу зареєстровану дозу статину. Можливе застосування статину, який не залежить від метаболізму CYP3A (наприклад флувастатину) (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пероральні гіпоглікемічні засоби/ інсулін
Комбіноване застосування кларитроміцину та пероральних гіпоглікемічних засобів (наприклад похідних сульфонілсечовини) та/або інсуліну може спричиняти виражену гіпоглікемію. Рекомендований ретельний моніторинг рівня глюкози.
Пероральні антикоагулянти
При сумісному застосуванні кларитроміцину з варфарином існує ризик виникнення серйозної  кровотечі, значного підвищення показника МНС (міжнародне нормалізоване співвідношення) та протромбінового часу. Доки пацієнти отпримують одночасно кларитроміцин та пероральні антикоагулянти, потрібно часто контролювати показник МНС та протромбіновий час.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Вплив малоймовірний. Однак необхідно бути уважним при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами через можливість виникнення побічних реакцій з боку нервової системи, таких як судоми, запаморочення, галюцинації, сплутаність свідомості тощо.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Кларитроміцин не взаємодіє з оральними контрацептивами.
Застосування нижчезазначених препаратів суворо протипоказано через можливий розвиток важких наслідків взаємодії.
Цизаприд, пімозид, астемізол, терфенадин.
Підвищення рівнів цизаприду, пімозиду та терфенадину в сироватці крові спостерігалося при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином, що може спричинити збільшення інтервалу QT і появу аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків та torsade de pointes. Подібні ефекти відзначалися і при спільному застосуванні астемізолу та інших макролідів.
Алкалоїди ріжків.
Постмаркетингові повідомлення свідчать, що одночасне застосування кларитроміцину та ерготаміну або дигідроерготаміну асоціювалося з появою ознак гострого ерготизму, що характеризувалося вазоспазмом та ішемією кінцівок та інших органів, включаючи ЦНС. Одночасне призначення кларитроміцину та алкалоїдів ріжків протипоказане (див. «Протипоказання»).
Інгібітори Гмг-КоА-редуктази (статини)
Комбіноване застосування кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане (див. «Протипоказання»), оскільки ці статини значною мірою метаболізуються CYP3A4 і одночасне застосування із кларитроміцином підвищує їх концентрацію у плазмі крові, що, своєю чергою, підвищує ризик виникнення міопатії, включаючи рабдоміоліз. Повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при сумісному застосуванні кларитроміцину та цих статинів. Якщо лікування кларитроміцином неможливо уникнути, терапію ловастатином або симвастатином необхідно припинити під час курсу лікування.
Слід з обережністю призначати кларитроміцин одночасно з іншими статинами. В ситуаціях, коли одночасного застосування кларитроміцину зі статинами уникнути неможливо, рекомендується призначати найменшу зареєстровану дозу статину. Можливе застосування статину, який не залежить від метаболізму CYP3A (наприклад флувастатину). Необхідний моніторинг пацієнтів щодо виявлення ознак і симптомів міопатії.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику кларитроміцину.
Лікарські засоби, що є індукторами CYP3A (наприклад рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, препарати звіробою), можуть індукувати метаболізм кларитроміцину. Це може призвести до субтерапевтичних рівнів кларитроміцину та зниження його ефективності. Крім того, може бути необхідним моніторінг плазмових рівнів індуктора CYP3A, які можуть бути підвищені через інгібування CYP3A кларитроміцином (див. також інструкцію для медичного застосування відповідного індуктора CYP3A4). Одночасне застосування рифабутину і кларитроміцину призводило до підвищення рівня рифабутину та зниження рівня кларитроміцину в сироватці крові з одночасним підвищенням ризику появи увеїту.
Вплив нижчезазначених лікарських засобів на концентрацію кларитроміцину в крові відомий чи передбачається, тому може бути потрібна зміна дози або застосування альтернативної терапії.
Ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин.
Потужні індуктори ферментів цитохрому Р450, такі як ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин можуть прискорювати метаболізм кларитроміцину, зменшуючи його концентрацію в плазмі крові, але збільшуючи концентрацію 14-ОН-кларитроміцину - мікробіологічно активного метаболіту. Оскільки мікробіологічна активність кларитроміцину та 14-ОН-кларитроміцину різна щодо різних бактерій, очікуваний терапевтичний ефект може бути не досягнутий при сумісному застосуванні кларитроміцину та індукторів ферментів цитохрому Р450.
Етравірин.
Дія кларитроміцину послаблювалась етравірином, але концентрація активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину підвищувалась. Оскільки 14-ОН-кларитроміцин має знижену активність проти Mycobacterium avium complex (MAC), загальна активність проти цього патогену може бути змінена. Тому для лікування МАС слід розглянути можливість застосування альтернативних кларитроміцину лікарських засобів.
Флуконазол.
Рівноважні концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину значно не змінювалися при одночасному застосуванні з флуконазолом. Зміна дози кларитроміцину не потрібна.
Ритонавір.
Застосування ритонавіру та кларитроміцину призводило до значного пригнічення метаболізму кларитроміцину. Cmax кларитроміцину підвищувався на 31 %, Cmin – на 182 % і AUC – на 77 %. Відмічалося повне пригнічення утворення 14-ОН-кларитроміцину. Через велике терапевтичне вікно зменшення дози кларитроміцину для пацієнтів з нормальною функцією нирок не потрібне. Однак для пацієнтів з нирковою недостатністю необхідна корекція дози: для пацієнтів з CLCR 30-60 мл/хв дозу кларитроміцину слід зменшити на 50 %. Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (CLCR <30 мл/хв) дозу кларитроміцину слід зменшити на 75 %. Дози кларитроміцину, що перевищують 1 г/день, не слід застосовувати разом з ритонавіром. Такі ж коригування дози слід проводити для пацієнтів із порушеннями функції нирок при застосуванні ритонавіру як фармакокінетичного підсилювача разом з іншими інгібіторами ВІЛ‒протеази, включаючи атазанавір і саквінавір.
Вплив кларитроміцину на фармакокінетику інших лікарських засобів.
Антиаритмічні засоби.
Існують постмаркетингові повідомлення про розвиток піруетної шлуночкової тахікардії, що виникла при одночасному застосуванні кларитроміцину з хінідином або дизопірамідом. Рекомендується проводити ЕКГ-моніторінг для своєчасного виявлення подовження інтервалу QT. Під час терапії кларитроміцином слід стежити за концентраціями цих препаратів в сироватці крові.
Під час постмаркетингового застосування були повідомлення про гіпоглікемію при одночасному застосуванні кларитроміцину і дизопіраміду, тому необхідний моніторинг рівня глюкози крові при одночасному застосуванні цих засобів.
Пероральні гіпоглікемічні засоби/інсулін
При сумісному застосуванні з певними гіпоглікемічними засобами, такими як натеглінід і репаглінід, кларитроміцин може інгібувати ензим СYP3A, що може спричинити гіпоглікемію. Рекомендований ретельний моніторинг рівня глюкози.
CYP3A-пов’язані взаємодії.
Одночасне застосування з кларитроміцином може призвести до підвищення концентрації CYP3A в плазмі крові, що, в свою чергу, може підсилити або подовжити його терапевтичний ефект і ризик виникнення побічних реакцій.
Слід дотримуватися обережності при застосуванні кларитроміцину пацієнтам, які отримують терапію лікарськими засобами – субстратами CYP3A, особливо якщо CYP3A-субстрат має вузький терапевтичний діапазон (наприклад карбамазепін) і екстенсивно метаболізується цим ферментом.
Може виникнути потреба у зміні дози та моніторінгу сироваткових концентрацій лікарського засобу, який метаболізується за участю CYP3A, у пацієнтів, які одночасно отримують кларитроміцин.
Відомо, що такі лікарські препарати  або  групи  препаратів  метаболізуються  одним і  тим же  CYP3A ізоферментом: алпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метилпреднізолон, мідазолам, омепразол, пероральні антикоагулянти (наприклад варфарин), пімозид, хінідин, рифабутин, силденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, триазолам і вінбластин, але цей список не є повним. Подібний механізм взаємодії відмічений при застосуванні фенітоїну, теофіліну та вальпроату, що метаболізуються іншим ізоферментом системи цитохрому Р450.
Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини).
Комбіноване застосування кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане (див. «Протипоказання»), оскільки ці статини значною мірою метаболізуються CYP3A4, і одночасне застосування з кларитроміцином підвищує їх концентрацію в плазмі крові, що, у свою чергу, підвищує ризик виникнення міопатії, включаючи рабдоміоліз. Повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при сумісному застосуванні кларитроміцину та цих статинів. Якщо лікування кларитроміцином неможливо уникнути, терапію ловастатином або симвастатином необхідно припинити під час курсу лікування.
Слід з обережністю призначати кларитроміцин одночасно з іншими статинами. У разі, коли одночасного застосування кларитроміцину зі статинами уникнути неможливо, рекомендується призначати найменшу ефективну дозу статину.
Можливо, застосування статину не залежить від метаболізму CYP3A (наприклад, флувастатину).
Омепразол.
Застосування кларитроміцину в комбінації з омепразолом у дорослих здорових добровольців призводило до підвищення рівноважних концентрацій омепразолу. При застосуванні тільки омепразолу середнє значення рН шлункового соку при вимірюванні протягом 24 годин становило 5,2, при сумісному застосуванні омепразолу з кларитроміцином – 5,7.
Пероральні антикоагулянти.
Комбіноване застосування кларитроміцину та пероральних антикоагулянтів може потенціювати ефект останніх, що вимагає ретельного контролю протромбінового часу у пацієнтів.
Силденафіл, тадалафіл і варденафіл.
Існує ймовірність збільшення плазмових концентрацій інгібіторів фосфодіестерази (силденафілу, тадалафілу та варденафілу) при їх спільному застосуванні з кларитроміцином, що може вимагати зменшення дози інгібіторів фосфодіестерази.
Теофілін, карбамазепін.
Результати клінічних досліджень показали, що існує незначне, але статистично значуще збільшення концентрації теофіліну або карбамазепіну в плазмі крові при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином.
Толтеродин.
Толтеродин головним чином метаболізується 2D6-ізоформою цитохрому Р450 (CYP2D6). Однак у популяції пацієнтів без CYP2D6 метаболізм відбувається через CYP3A. У цій популяції пригнічення CYP3A призводить до значного підвищення концентрацій толтеродину в плазмі. Для таких пацієнтів зниження дози толтеродину може бути необхідним при його застосуванні з інгібіторами CYP3A, такими як кларитроміцин.
Триазолбензодіазепіни (наприклад, алпразолам, мідазолам, триазолам).
Слід уникати комбінованого застосування перорального мідазоламу і кларитроміцину. При внутрішньовенному застосуванні мідазоламу з кларитроміцином слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнта для своєчасного коригування дози.
Слід дотримуватися таких же запобіжних заходів при застосуванні інших бензодіазепінів, які метаболізуються CYP3A, включаючи триазолам і алпразолам. Для бензодіазепінів, елімінація яких не залежить від CYP3A (темазепам, нітразепам, лоразепам), розвиток клінічно значущої взаємодії з кларитроміцином малоймовірний.
Є постмаркетингові повідомлення про лікарську взаємодію і розвиток побічних явищ з боку центральної нервової системи (таких як сонливість і сплутаність свідомості) при сумісному застосуванні кларитроміцину і триазоламу. Слід спостерігати за пацієнтом, враховуючи можливість збільшення фармакологічних ефектів з боку ЦНС.
Інші види взаємодій.
Аміноглікозиди.
З обережністю слід застосовувати кларитроміцин одночасно з іншими ототоксичними засобами, особливо з аміноглікозидами (див. «Особливості застосування»).
Колхіцин.
Колхіцин є субстратом CYP3A та P-глікопротеїну (Pgp). Відомо, що кларитроміцин і інші макроліди здатні пригнічувати CYP3A і Pgp. При одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину пригнічення Pgp і CYP3A кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції колхіцину. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів для виявлення клінічних симптомів токсичності колхіцину. Дозу колхіцину необхідно знизити при одночасному застосуванні з кларитроміцином для пацієнтів із нормальною нирковою та печінковою функцією. Одночасне застосування кларитроміцину з колхіцином пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю протипоказане (див. «Протипоказання», «Особливості застосування»).
Дигоксин.
Дигоксин вважається субстратом P-глікопротеїну (Pgp). Відомо, що кларитроміцин може пригнічувати Pgp. При одночасному застосуванні пригнічення Pgp може призвести до підвищення експозиції дигоксину.
При постмаркетинговому спостереженні повідомлялося про підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові пацієнтів, які отримували кларитроміцин спільно з дигоксином. У деяких пацієнтів розвинулися ознаки дигіталісної токсичності, включаючи потенційно летальні аритмії. Слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в сироватці крові пацієнтів при його застосуванні з кларитроміцином.
Зидовудин.
Одночасне застосування таблеток кларитроміцину і зидовудину у ВІЛ-інфікованих пацієнтів може спричинити зниження рівноважної концентрації зидовудину в сироватці крові. Кларитроміцин може перешкоджати абсорбції перорального зидовудину при одночасному прийомі. Цього значною мірою можна уникнути за умови дотримання інтервалу між прийомами кларитроміцину і зидовудину. Про такі взаємодії при застосуванні суспензії кларитроміцину та зидовудину або дидеоксиназину у дітей не повідомлялося.
Фенітоїн та вальпроат.
Існують спонтанні або опубліковані повідомлення про взаємодію інгібіторів CYP3A, включаючи кларитроміцин, з лікарськими засобами, які не метаболізуються CYP3A (такими як фенітоїн та вальпроат). Рекомендується визначення рівнів цих лікарських засобів у сироватці крові при одночасному призначенні їх з кларитроміцином. Повідомлялося про підвищення їх рівнів у сироватці крові.
Можлива також взаємодія між кларитроміцином і атазановіром, інтраконазолом, саквінавіром.
Атазанавір.
Застосування кларитроміцину (500 мг двічі на день) з атазанавіром (400 мг один раз на день), які є субстратами та інгібіторами CYP3A, призводило до збільшення експозиції кларитроміцину у 2 рази та зменшення експозиції 14-ОН-кларитроміцину на 70 % зі збільшенням AUC атазанавіру на 28 %. Оскільки кларитроміцин має великий терапевтичний діапазон, немає необхідності знижувати дозу пацієнтам з нормальною функцією нирок. Дозу кларитроміцину необхідно зменшити на 50 % пацієнтам з кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв і на 75 % пацієнтам з кліренсом креатиніну <30 мл/хв. Дози кларитроміцину, вищі ніж 1000 мг на день, не слід застосовувати разом з інгібіторами протеази.
Блокатори кальцієвих каналів.
Через ризик артеріальної гіпотензії з обережністю слід застосовувати кларитроміцин одночасно з блокаторами кальцієвих каналів, що метаболізуються CYP3A4 (такими як верапаміл, амлодипін, дилтіазем). При взаємодії можуть підвищуватися плазмові концентрації як кларитроміцину, так і блокаторів кальцієвих каналів. У пацієнтів, що отримували кларитроміцин разом з верапамілом, спостерігалися артеріальна гіпотензія, брадіаритмії та лактоацидоз.
Ітраконазол.
Кларитроміцин та ітраконазол є субстратами та інгібіторами CYP3A, в зв’язку з чим кларитроміцин може підвищувати плазмові рівні ітраконазолу та навпаки. При застосуванні ітраконазолу разом з кларитроміцином пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом для виявлення проявів чи симптомів підсиленого або пролонгованого фармакологічного ефекту.
Саквінавір.
Застосування кларитроміцину (500 мг двічі на день) із саквінавіром (м’які желатинові капсули, 1200 мг тричі на день), які є субстратами та інгібіторами CYP3A, у 12 здорових добровольців призводило до збільшення AUC рівноважного стану на 177 % та Сmax на 187 % порівняно із застосуванням тільки саквінавіру. При цьому AUC та Сmax кларитроміцину збільшувались приблизно на 40 % порівняно із застосуванням тільки кларитроміцину. Немає необхідності в коригуванні доз, якщо обидва лікарські засоби застосовують одночасно протягом обмеженого проміжку часу та у вищезгаданих дозах/ лікарських формах. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням м'яких желатинових капсул можуть не відповідати ефектам, які спостерігаються при застосуванні саквінавіру у формі твердих желатинових капсул. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням лише саквінавіру можуть не відповідати ефектам, які спостерігаються при терапії саквінавіром/ритонавіром. Коли саквінавір застосовується разом із ритонавіром, необхідно враховувати можливий вплив ритонавіру на кларитроміцин (див. вище).

Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Кларитроміцин – напівсинтетичний антибіотик групи макролідів. Антибактеріальна дія кларитроміцину визначається його зв'язуванням з 5OS-рибосомальною субодиницею чутливих бактерій та пригніченням біосинтезу білка. Препарат проявляє високу ефективність in vitro проти широкого спектра аеробних та анаеробних грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі госпітальних штамів. Мінімальні пригнічувальні концентрації (МПК) кларитроміцину зазвичай в два рази нижче МПК еритроміцину.
Кларитроміцин in vitro високоефективний проти Legionella pneumophila та Mycoplasma pneumonie. Діє бактерицидно відносно H.рylori, активність кларитроміцину більша при нейтральному pH, ніж при кислому pH. In vitro та in vivo дані свідчать про високу ефективність кларитроміцину щодо клінічно значущих штамів мікобактерій. Дослідження in vitro показали, що штами Enterobacteriaceae та Pseudomonas, як і грамнегативні бактерії, що не продукують лактозу, нечутливі до кларитроміцину.
Мікробіологія.
Кларитроміцин активний in vitro і в клінічній практиці відносно більшості штамів мікроорганізмів.
Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumonia, Streptococcus pyogenes, Listeria monocytogenes.
Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhаlis, Neisseria gonorrhоeae, Legionella pneumophila.
Інші мікроорганізми: Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia pneumoniae (TWAR).
Мікобактерії: Mycobacterium leprae, Mycobacterium kansasii, Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum, Mycobacterium avium сomplex (MAC), які включають Mycobacterium avium, Mycobacterium intracellulare.
Бета-лактамази мікроорганізмів не впливають на ефективність кларитроміцину.
Більшість метицилін- і оксацилінрезистентних штамів стафілококів не чутливі до кларитроміцину.
Helicobacter: H.рylori.
Кларитроміцин активний in vitro відносно більшості штамів таких мікроорганізмів, однак клінічна ефективність і безпека його застосування не встановлені.
Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus agalactiae, Streptococci (групи C, F, G), Viridans group streptococci.
Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Bordetella pertussis, Pasteurella multocida.
Інші мікроорганізми: Chlamydia trachomatis.
Анаеробні грампозитивні мікроорганізми: Clostridium perfringens, Peptococcus niger, Propionibacterium acnes.
Анаеробні грамнегативні мікроорганізми: Bacteriodes melaninogenicus.
Спірохети: Borrelia burgdorferi, Treponema pallidum.
Кампілобактерії: Campylobacter jejuni.
Кларитроміцин чинить бактерицидну дію проти кількох штамів бактерій: Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae, H. pylori і Campylobacter spp.
Основним метаболітом кларитроміцину в організмі людини є мікробіологічно активний 14-гідроксикларитроміцин (14-ОН-кларитроміцин). Для більшості мікроорганізмів мікробіологічна активність  метаболіту  дорівнює або в 1-2 рази  слабкіша  материнської  субстанції, за винятком H.influenzae, проти якого ефективність метаболіту в 2 рази вища. В умовах in vitro та in vivo материнська субстанція та її основний метаболіт виявляють або адитивний, або синергічний ефект проти H.іnfluenzae, залежно від штаму мікроорганізму.
 

Фармакокінетика.
Кларитроміцин швидко і добре абсорбується в ШКТ після перорального застосування препарату у формі таблеток. Мікробіологічно активний метаболіт 14-гідроксикларитроміцин утворюється шляхом метаболізму першого проходження. Кларитроміцин можна застосовувати незалежно від прийому їжі, оскільки їжа не впливає на біодоступність таблеток кларитроміцину. Їжа незначно затримує початок абсорбції кларитроміцину та утворення 14-гідроксиметаболітів. Фармакокінетика кларитроміцину нелінійна, рівноважна концентрація досягається протягом 2 днів застосування препарату. При застосуванні 250 мг 2 рази на день 15-20 % незміненого препарату виводиться з сечею. При дозі 500 мг 2 рази на день виведення препарату з сечею інтенсивне (приблизно 36 %). 14-гідроксикларитроміцин є основним метаболітом, виводиться з сечею в кількості 10-15 % прийнятої дози. Велика частина залишку дози виводиться з калом, переважно з жовчю. 5-10 % початкової сполуки виявляється у фекаліях.
При застосуванні 500 мг кларитроміцину 3 рази на день концентрації кларитроміцину в плазмі крові підвищуються порівнянно з дозою 500 мг 2 рази на день.
Концентрації кларитроміцину в тканинах у декілька разів перевищують концентрацію препарату в крові. Підвищені концентрації були виявлені як в тонзилярній, так і в легеневій тканинах. Кларитроміцин у терапевтичних дозах на 80 % зв'язується з білками плазми крові.
Кларитроміцин проникає в слизову оболонку шлунка. Вміст кларитроміцину в слизовій оболонці і тканині шлунка вищий при застосуванні кларитроміцину разом з омепразолом, ніж при монотерапії кларитроміцином.

 

Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 250 мг: білі або майже білі круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою;
таблетки по 500 мг: білі або майже білі довгасті двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

 

Термін придатності. 3 роки.
Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

 

Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 °C.
Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.
По 7 або 8 таблеток у блістері; по 1 або 2 блістери в пачці з картону.

 

Категорія відпуску.
За рецептом.

 

Виробник.
Блуфарма-Індустрія Фармацевтика, С.А.

Місцезнаходження.
С. Мартіньу ду Бішпу, Коїмбра, 3045-016, Португалія.

Власник реєстраційного посвідчення.
АТ «Гріндекс».

Місцезнаходження.
Вул. Крустпілс, 53, Рига, LV-1057, Латвія.
Тел./факс: +371 67083205 / +371  67083505
Ел.пошта: grindeks@grindeks.lv