діюча речовина: levofloxacin;

100 мл розчину містять левофлоксацину гемігідрату у перерахуванні на левофлоксацин 500 мг; допоміжні речовини: глюкоза безводна, кислота хлористоводнева концентрована, натрію гідрок-сид, вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин зеленувато-жовтого кольору.

 

Антибактеріальні засоби для системного застосування з групи хінолонів. Фторхінолони.            Код АТХ J01M A12.

 

Левофлоксацин – антибіотик широкого спектра дії з групи хінолінів. Левофлоксацин, як і інші фторовані хінолони, блокує бактеріальну ДНК-гіразу, внаслідок чого порушує функцію ДНК бактерій. Левофлоксацин активний відносно грампозитивних та грамнегативних патогенних мікроорганізмів, включаючи штами, резистентні до пеніцилінів, цефалоспоринів та/або аміноглікозидів. Розвиток резистентності може значно впливати на чутливість до препарату саме місцевих штамів; таким чином, при призначенні препарату бажано враховувати цю інформацію, особливо у випадку лікування тяжких інфекцій. Левофлоксацин має широкий спектр дії щодо мікроорганізмів як в умовах in vitro, так і in vivo: Enterococcus faecalis, Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Viridans group streptococci, Enterobacter cloacae, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter sakazakii, Escherichia coli, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella oxytoca, Legionella pneumonia, Moraxella catarrhalis, Proteus mirabilis, Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas fluorescens, Chlamydophila pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae, Acinetobacter anitratus, Acinetobacter baumannii, Acinetobacter calcoaceticus, Bordetella pertussis, Citrobacter diversus, Citrobacter freundii, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Providencia rettgeri et stuartii, Serratia marcescens, Clostridium perfringens.

Подібно до інших фторхінолонів, левофлоксацин неактивний  щодо спірохет.

Немає суттєвої різниці щодо фармакокінетики левофлоксацину після внутрішньовенного та перорального застосування.

Всмоктування. При застосуванні внутрішньо левофлоксацин швидко та майже повністю всмоктується. Пік концентрації його у плазмі крові спостерігається через 1 годину після прийому. Абсолютна біодоступність – майже 100 %. Левофлоксацин підлягає лінійній фармакокінетиці у діапазоні 50-600 мг. Прийом їжі дещо впливає на всмоктування препарату.

Приблизно 30-40 % левофлоксацину зв’язується з протеїном сироватки крові. Кумуляційний ефект левофлоксацину при дозуванні 500 мг 1 раз на  добу практично відсутній.  Існує незначна, але передбачувана його кумуляція при дозуванні 500 мг 2 рази на добу. Стабільні  показники  розподілу досягаються  протягом 3 діб.

- Розподіл у тканинах та рідинах організму. Розподіл у слизовій бронхів і секреті  бронхіального  епітелію. Максимальна концентрація левофлоксацину у слизовій бронхів та секреті бронхіального епітелію при дозі вище 500 мг per os становила 8,3 та 10,8 мг/мл відповідно.

- Розподіл у тканині легенів. Максимальна концентрація левофлоксацину у тканині легенів при дозі понад  500 мг per os  становила приблизно  11,3 мг/мл та досягалась протягом 4-6 годин після введення. Концентрація у легенях постійно перевищувала таку у плазмі крові.

- Розподіл у спинномозковій  рідині. У  спинномозкову рідину Левофлоксацин проникає погано.

- Розподіл у тканині простати. Після перорального прийому 500 мг левофлоксацину 1 раз на добу протягом 3 днів середні концентрації у тканині простати становили 8,7 мг/г, 8,2 мг/г та 2 мг/г відповідно через 2, 6 та 24 години; середнє співвідношення концентрації у простаті/плазмі – 1,84.

Концентрація у сечі. Середня концентрація левофлоксацину протягом 8-12 годин після одноразової дози 150 мг, 300 мг або 500 мг per os становила  44 мг/мл, 91 мг/мл та 200 мг/мл відповідно.

Метаболізм. Левофлоксацин метаболізується дуже незначною мірою, метаболітами є дисметил-левофлоксацин та левофлоксацин N-оксид. Ці метаболіти становлять менше 5 %  кількості препарату, що виділяється з сечею.

Виведення. Після застосування внутрішньо левофлоксацин виводиться з плазми дещо повільно (період напіввиведення становить 6-8 годин). Виведення здійснюється в основному нирками (понад 85 % введеної дози).

 

Бактеріальні запальні процеси, спричинені чутливими до препарату бактеріями:

1) запалення легенів;

2) ускладнені інфекції сечовивідних шляхів, пієлонефрит;

3) інфекції шкіри та м’яких тканин;

4) хронічний бактеріальний простатит.

 

Підвищена чутливість до левофлоксацину, інших фторхінолонів або до будь-якого іншого компонента препарату. Епілепсія. Хворі зі скаргами на побічні реакції з боку сухожилля після попереднього застосування хінолонів.

 

Теофілін, фенбуфен або подібні нестероїдні протизапальні препарати. Левофлоксацин не виявив будь-яких фармакокінетичних взаємодій з теофіліном в одному клінічному дослідженні. Помітне зниження церебрального судомного порога може спостерігатися при застосуванні хінолонів одночасно з теофіліном, НПЗЗ або іншими препаратами, які знижують судомний поріг. Концентрація левофлоксацину у присутності фенбуфену приблизно на 13 % вища, ніж при прийомі лише левофлоксацину.

Пробенецид і циметидин проявляють статистично достовірний вплив на елімінацію Левофлоксацину; нирковий кліренс Левофлоксацину знижувався циметидином (24 %) і пробенецидом (34 %). З обережністю слід застосовувати Левофлоксацин одночасно з препаратами, які  впливають на секрецію ниркових канальців (пробенецид і циметидин), особливо пацієнтам із порушеною функцією нирок.

Циклоспорин: період напіввиведення циклоспорину зростає на 33 %, коли він вводиться одночасно з Левофлоксацином.

Антагоністи вітаміну К: внаслідок можливого виникнення кровотечі у пацієнтів, які приймають Левофлоксацин у комбінації з будь-яким антагоністом вітаміну К (наприклад, варфарином), показники коагуляційних тестів слід контролювати, якщо ці препарати застосовувати одночасно.

Фармакокінетика Левофлоксацину не змінювалася при сумісному введенні разом із такими препаратами: кальцію карбонатом, дигоксином, глібенкламідом, ранітидином, варфарином.

 

Левофлоксацин, як і інші фторхінолони, слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які отримують лікарські засоби, що подовжують інтервал QT (у т. ч. антиаритмичні засоби класів ІА і ІІІ, трициклічні антидепресанти, макроліди, антипсихотичні лікарські засоби).

Левофлоксацин не впливає на фармакокінетику теофіліну, який переважно метаболізується за допомогою CYP1A2, тому можна вважати, що левофлоксацин не є інгібітором CYP1A2.

При одночасному застосуванні із глюкокортикоїдами підвищується ризик розвитку розриву сухожилля.

Не відзначається ніякого клінічно значущого впливу на фармакокінетику левофлоксацину при застосуванні його разом з такими лікарськими засобами: карбонатом кальцію, дигоксином, глібенкламідом, ранітидином.

Не рекомендується застосування левофлоксацину одночасно з алкоголем.

Препарат містить 5 г глюкози на дозу (флакон 100 мл). Тому препарат необхідно з обережністю застосовувати хворим на цукровий діабет.

 

Пацієнтам з вираженим атеросклерозом судин головного мозку, порушенням мозкового кровообігу слід бути обережними при застосуванні препарату. У випадку розвитку побічних ефектів, особливо реакції з боку центральної нервової системи та алергічних реакцій, що можуть виникати після першого ж прийому препарату, застосування левофлоксацину необхідно припинити.

Стосовно офлоксацину відомо, що під час інфузії можуть відзначатися тахікардія та тимчасове збільшення артеріального тиску. У рідкісних випадках може спостерігатися, як наслідок, різке зниження артеріального тиску, циркуляторний колапс. Якщо під час введення левофлоксацину    (S-ізомеру офлоксацину) спостерігається виражене зниження артеріального тиску, введення слід негайно припинити.

У пацієнтів, які застосовують антагоністи вітаміну К, слід контролювати показники згортання крові при одночасному прийомі левофлоксацину та антагоністів вітаміну К (варфарин) через ризик збільшення показників згортання крові (протромбіновий час/МНВ) та/або кровотечі.

Хворим з вираженими порушеннями функції нирок, а також з вираженим атеросклерозом судин головного мозку, порушеннями мозкового кровообігу слід бути обережними при застосуванні препарату.

Протягом усього курсу лікування необхідно контролювати функцію нирок і печінки.

При застосуванні препарату слід утримуватись від вживання алкоголю.

При дуже тяжкому перебігу запалення легенів, спричиненому пневмококами, левофлоксацин може не дати оптимального терапевтичного ефекту.

При нозокоміальних інфекціях, спричинених Ps. Aeruginosa, та при тяжких випадках пневмококової пневмонії може знадобитися комбінована терапія.

У поодиноких випадках у пацієнтів  може виникати тендиніт. Найчастіше тендиніт вражає ахіллове сухожилля та може призводити до розриву сухожилля. Ризик тендиніту та розриву сухожилля підвищується у людей літнього віку та в пацієнтів, які приймають кортикостероїди. Тому необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами, які застосовують Левофлоксацин. Пацієнтам із симптомами тендиніту перед початком лікування необхідно проконсультуватися з лікарем. Якщо є підозра на тендиніт, лікування препаратом слід негайно припинити та почати відповідне лікування ураженого сухожилля.

Діарея, особливо тяжка, персистуюча та/або з домішками крові під час або після лікування препаратом може свідчити про хворобу, асоційовану з Clostridium difficile, найтяжчою формою якої є псевдомембранозний коліт. Якщо є підозра на псевдомембранозний коліт, терапію препаратом слід негайно відмінити та без зволікань розпочати симптоматичне та специфічне лікування. У цій клінічній ситуації протипоказані препарати, що пригнічують перистальтику.

Левофлоксацин протипоказаний пацієнтам з епілепсією в анамнезі та, як і інші хінолони, його слід застосовувати з обережністю пацієнтам, схильним до судом.

Одночасне лікування фенбуфеном та подібними нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ) або препаратами, які знижують церебральний судомний поріг, такими як теофілін, також вимагає обережності. У випадку появи судом лікування левофлоксацином слід припинити.

Пацієнти з латентною або розвинутою недостатністю активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази можуть мати схильність до гемолітичних реакцій, якщо їх лікують хінолоновими антибактеріальними препаратами. У таких випадках Левофлоксацин слід застосовувати з обережністю.

Хоча фотосенсибілізація при застосуванні Левофлоксацину зустрічається дуже рідко, пацієнтам рекомендується уникати УФ-опромінення з метою запобігання фотосенсибілізації.

У пацієнтів, які отримували хіноліни, включаючи левофлоксацин, спостерігалося виникнення психотичних реакцій. Дуже рідко вони призводили до суїцидальних думок та само деструктивної поведінки – іноді навіть після прийому єдиної дози левофлоксацину.

У випадку розвитку психотичних реакцій препарат слід відмінити. З обережністю призначати Левофлоксацин пацієнтам із психічними порушеннями або пацієнтам із психічними захворюваннями в анамнезі.

Левофлоксацин виводиться в основному нирками, тому для пацієнтів з нирковою недостатністю потрібна корекція дози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Левофлоксацин може час від часу спричиняти серйозні, потенційно летальні реакції підвищеної чутливості (у тому числі ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок), навіть після першого застосування. При виникненні реакцій гіперчутливості необхідно припинити прийом левофлоксацину, звернутися до лікаря і розпочати відповідне лікування.

При застосуванні левофлоксацину повідомлялося про тяжкі бульозні реакції, такі як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. При виникненні бульозних реакцій необхідно негайно припинити прийом левофлоксацину, звернутися до лікаря і розпочати відповідне лікування.

При застосуванні хінолонів, особливо пацієнтам з цукровим діабетом, які одночасно приймали пероральні гіпоглікемічні засоби (у т. ч. глібенкламід) або інсулін, повідомлялося про зміни рівня глюкози в крові (гіперглікемію і гіпоглікемію). Спостерігалися випадки гіпоглікемічної коми. Пацієнтам з цукровим діабетом необхідно проводити контроль рівня цукру в крові.

При прийомі фторхінолонів повідомляли про випадки подовження інтервалу QT. Слід дотримуватися обережності при застосуванні фторхінолонів, включаючи левофлоксацин, пацієнтам з відомими факторами ризику подовження інтервалу QT:

 - синдром вродженого або набутого подовженого інтервалу QT;

 - одночасне застосування лікарських засобів, що подовжують інтервал QT (у тому числі антиаритмічних засобів класів ІА і ІІІ, трициклічних антидепресантів, макролідів, антипсихотичних лікарських засобів);

 - порушення балансу електролітів (в т. ч. гіпокаліємія, гіпомагніємія);

 - захворювання серця (серцева недостатність, інфаркт міокарда, брадикардія).

Пацієнти літнього віку більш чутливі до лікарських засобів, що подовжують інтервал QT. Тому застосовувати фторхінолони, включаючи левофлоксацин, цій групі пацієнтів слід з обережністю.

 

 

Повідомлялося про випадки сенсорної або сенсомоторної периферичної нейропатії у пацієнтів, які приймали фторхінолони, включаючи левофлоксацин. Прийом левофлоксацину слід припинити, якщо у пацієнта спостерігаються симптоми нейропатії, щоб попередити виникнення необоротного стану.

У пацієнтів, які отримували левофлоксацин, визначення опіатів у сечі може дати хибно-позитивний результат. Може виникнути необхідність підтвердити позитивні результати на опіати за допомогою більш специфічних методів.

При застосуванні левофлоксацину повідомлялося про випадки некрозу печінки, аж до печінкової недостатності, що загрожувала життю, переважно у пацієнтів з тяжкими основними захворюваннями, наприклад сепсисом (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам слід порекомендувати припинити лікування та звернутися до лікаря, якщо виникають такі прояви хвороби печінки як анорексія, жовтяниця, темна сеча, свербіж чи болі у ділянці живота.

 

Через відсутність досліджень і можливе ушкодження хінолонами суглобового хряща в організмі, який росте, препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю. Якщо під час лікування настала вагітність, слід проконсультуватися з лікарем.

 

У деяких пацієнтів препарат може спричинити головний біль, запаморочення/вертиго, сонливість, безсоння, порушення зору, сплутаність свідомості, розлади слуху, рухові розлади, у тому числі під час ходьби, тому слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи зі складними механізмами, що вимагають підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій.

 

Розчин Левофлоксацину необхідно вводити шляхом повільної внутрішньовенної інфузії 1-2 рази на добу. Доза залежить від виду і тяжкості інфекції та від чутливості збудника. Зазвичай після кількох днів лікування, якщо стан пацієнта дозволяє, можна перевести його з початкового внутрішньовенного  введення  на  пероральний прийом (таблетки левофлоксацину 250 мг або     500 мг). Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби і має становити не більше 14 днів. Введення препарату необхідно продовжувати не менше 48-72 годин після зникнення клінічних ознак захворювання. Левофлоксацин, розчин для інфузій, призначений тільки для повільного внутрішньовенного введення, його слід застосовувати 1-2 рази на добу. Тривалість введення повинна бути не менше 30 хвилин для дози 250 мг або не менше 60 хвилин для дози 500 мг.

 

 

Оскільки левофлоксацин виводиться переважно через нирки, для хворих із послабленою функцією нирок дозу можна зменшити.

 

¹ Додаткових доз після гемодіалізу або хронічного амбулаторного перитонеального діалізу не потрібно.

 

Для пацієнтів з порушеною функцією печінки коригування дози препарату не потрібне, оскільки Левофлоксацин метаболізується печінкою незначною мірою та екскретується в основному нирками.

Для пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок коригування дози препарату не потрібне.

Левофлоксацин вводиться повільно, внутрішньовенно, шляхом крапельної інфузії. Тривалість введення одного флакона препарату (100 мл розчину для в/в введення з 500 мг левофлоксацину) має становити не менше 60 хвилин, для дози 250 мг, рекомендована швидкість введення розчину для інфузій для дози 250 мг – 30 хвилин.

Відповідно до стану пацієнта через кілька днів можливим є перехід від внутрішньовенного введення до перорального прийому з тим же дозуванням.

Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Як і при застосуванні інших протибактеріальних засобів, рекомендується продовжувати лікування препаратом принаймні протягом 48-72 годин після нормалізації температури тіла або підтвердженого мікробіологічними тестами знищення збудників.

Левофлоксацин сумісний з наступними розчинами для інфузій:

- 0,9 % розчин натрію хлориду;

- 5 % моногідрат глюкози;

- 2,5 % глюкоза у розчині Рінгера;

- багатокомпонентні розчини для парентерального харчування (амінокислоти, вуглеводи, електроліти).

При послідовних інфузіях Левофлоксацину та інших лікарських засобів не можна вводити їх в одну вену.

Після розкриття флакона залишки препарату слід утилізувати.

 

Не застосовувати, оскільки не виключене ушкодження суглобового хряща.

 

Симптоми: сплутаність свідомості, запаморочення, тремор, порушення свідомості та судомні напади, пролонгація інтервалу QT або посилення проявів інших побічних реакцій.

Лікування: симптоматичне і підтримуюче. Варто передбачити моніторинг ЕКГ, оскільки можливе виникнення пролонгації інтервалу QT. Левофлоксацин не видаляється ні шляхом гемодіалізу, ні шляхом перитонеального діалізу; специфічного антидоту не існує.

 

Інфекції та інвазії: грибкові інфекції, включаючи гриби роду Candida, розмноження інших резистентних мікроорганізмів.

Алергічні реакції: іноді – почервоніння шкіри, свербіж, висипання; рідко – кропив’янка, бронхоспазм/задишка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, артеріальна гіпотензія, анафілактичний шок, фотосенсибілізація; у поодиноких випадках – тяжкі бульозні висипання, такі як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), ексудативна мультиформна еритема, набряк Квінке; реакції гіперчутливості, анафілактичні та анафілактоїдні реакції, гіпергідроз, лекопластичний васкуліт, шкірно-слизові реакції, стоматит.

Такі реакції можуть з’явитися вже після першої дози та протягом кількох хвилин або годин після введення препарату.

З боку травного тракту/обмін речовин: часто – нудота, діарея; іноді – анорексія, блювання, абдомінальний біль, диспепсія, розлади травлення, здуття живота; запор; панкреатит; рідко – діарея з домішками крові, що у поодиноких випадках може вказувати на ентероколіт, включаючи псевдомембранозний коліт; дуже рідко – гіпоглікемія, що має особливе значення для хворих на цукровий діабет,  гіперглікемія, гіпоглікемічна кома.

Ознаками гіпоглікемії можуть бути підвищений апетит, нервозність, підвищене потовиділення, тремтіння кінцівок.

З боку центральної нервової системи: іноді – головний біль, запаморочення/вертиго, сонливість, безсоння; рідко – парестезія, тремор, сплутаність свідомості, судоми, тривожність, нервозність, занепокоєність, депресія, психотичні реакції із самодеструктивною поведінкою, включаючи схильність до суїциду; ажитація; дуже рідко – гіпостезія, агевзія, аносмія (порушення смаку та сприйняття запахів),  психотичні розлади (у т.ч. галюцинації, параноя), неспокій, стани страху, нічні марення, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, непритомність, дискінезія, сенсорна або сенсомоторна периферична нейропатія.

З боку серцево-судинної системи: рідко – тахікардія; шлуночкова тахікардія, що може призводити до зупинки серця; шлуночкові аритмія та аритмія типу torsade de pointes (переважно у пацієнтів з факторами ризику подовження інтервалу QT); артеріальна гіпотензія; дуже рідко – анафілактичний шок; у поодиноких випадках – пролонгація QT-інтервалу; колапс; васкуліт; флебіт, відчуття серцебиття.

З боку кістково-м'язової системи: рідко – артралгія, міалгія, ушкодження сухожиль, включаючи тендиніт (наприклад, ахіллове сухожилля); дуже рідко – розрив сухожилля (наприклад, ахіллового, ця болісна реакція може спостерігатися у межах 48 годин від початку лікування);  двобічна м’язова слабкість, особливо небезпечна для пацієнтів зі злоякісною міастенією; у поодиноких випадках – рабдоміоліз (ураження мускулатури); розрив зв’язок, м’язів; артрит.

З боку печінки, нирок: часто – підвищення рівня печінкових ферментів (наприклад, АЛТ/АСТ); рідко – підвищення білірубіну, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові; дуже рідко – реакції з боку печінки, такі як гепатит; гостра ниркова недостатність (наприклад, внаслідок інтерстиціального нефриту).

З боку системи крові та лімфатичної системи: іноді – еозинофілія, лейкопенія; рідко – нейтропенія, тромбоцитопенія, що може спричинити схильність до крововиливів або кровотеч; дуже рідко – агранулоцитоз; у поодиноких випадках – гемолітична анемія, панцитопенія.

З боку органів зору: зорові порушення, затуманення зору, тимчасова втрата зору.

З боку органів слуху та лабіринту: вертиго, шум у вухах, порушення слуху, втрата слуху.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка, бронхоспазм, алергічний пневмоніт.

Інші: часто – біль, почервоніння у місці введення та  флебіт; іноді – астенія, кандидоз, надмірне розмноження інших резистентних мікроорганізмів; дуже рідко – алергічний пневмоніт, пропасниця.

Іншими небажаними ефектами, які асоціювалися із введенням фторхінолонів, можуть бути екстрапірамідні симптоми та інші розлади м’язової системи, алергічний васкуліт, напади порфірії у пацієнтів із порфірією.

 

2 роки.

 

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ⁰С. Зберігати в недоступному для дітей місці. Невикористаний лікарський засіб, що залишається, необхідно знищити.

 

Левофлоксацин не можна змішувати з гепарином або розчинами, що мають лужну реакцію (наприклад з розчином натрію бікарбонату), з іншими лікарськими засобами, окрім лікарських засобів, вказаних у розділі «Спосіб застосування та дози».

 

Упаковка. По 100 мл препарату в контейнерах. По 1 контейнеру у полівінілхлоридній плівці разом з інструкцією для медичного застосування в коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Євролайф Хелткеар Пвт. Лтд.

 

Хашра № 520, Бхагванпур, Руркі, Харідвар, Індія. 

 

Ананта Медікеар Лтд.

 

Сьют 1, 2 Стейшн Корт, Імперіал Варф, Таунмед Роад, Фулхам, Лондон, Велика Британія.