діюча  речовина: левоміцетин (хлорамфенікол);

1 таблетка містить левоміцетину (хлорамфеніколу)  500 мг (0,5 г);

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, кальцію стеарат.           

 

Лікарська форма. Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. 

Код АТС  J01B A01.

 

Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами: черевний тиф, паратифи, ієрсиніоз, бруцельоз, шигельоз, сальмонельоз, туляремія, рикетсіози, хламідіози, гнійний перитоніт, бактеріальний менінгіт, інфекції жовчовивідних шляхів.

Препарат показаний у випадках неефективності інших протимікробних засобів з огляду на можливість розвитку виражених побічних ефектів.

 

Левоміцетин не слід призначати при гострих респіраторних захворюваннях, ангіні, а також з метою профілактики бактеріальної інфекції. 

 

Левоміцетин приймають внутрішньо за 30 хвилин до їди; у разі нудоти, блювання – через        1 годину після їди.

Режим дозування встановлюють індивідуально залежно від тяжкості захворювання, стану хворого.

Дорослим призначають по 250-500 мг 3-4 рази на добу. Добова доза становить 2 г. При  особливо тяжких формах інфекцій (черевний тиф тощо) в умовах стаціонару можливе підвищення дози до 4 г на добу (максимальна добова доза для дорослих) під суворим контролем стану крові та функції печінки та нирок. 

Дітям  віком від 3 до 8 років призначають у разовій дозі 125 мг, дітям старше 8 років – 250 мг. Кратність прийому – 3-4 рази на добу. У разі необхідності застосування дози 125 мг слід приймати таблетки з меншим вмістом діючої речовини.

Курс лікування зазвичай становить 7-10 днів. При необхідності та за умови задовільного  перенесення при відсутності змін у складі периферичної  крові можливе подовження курсу лікування до 2-х тижнів.

 

Найважчими побічними реакціями є: апластична анемія, пригнічення діяльності кісткового мозку та «сірий синдром».

Можливі побічні реакції з боку наступних органів та систем.

Імунна система: алергічні реакції у вигляді гарячки, висипань на шкірі, дерматозів, реакцій анафілаксії, в тому числі кропив'янка, ангіоневротичний набряк, набряк обличя, набряк Квінке, свербіж шкіри.

Шлунково-кишковий тракт: диспепсичні явища (здуття живота, нудота, блювання), імовірність розвитку яких знижується при прийомі препарату через 1 годину після їди, діарея,  стоматит, глосит, подразнення слизових оболонок рота та зіва, пригнічення мікрофлори кишечнику, дисбактеріоз, ентероколіт.

Кров та лімфатична система: токсичний вплив на систему кровотворення та пригнічення діяльності кісткового мозку (ретикулоцитопенія, гранулоцитопенія, панцитопенія, еритроцитопенія, анемія (зменшення рівня гемоглобіну в крові)), рідко у тяжких випадках можливий розвиток гіпопластичної анемії, апластичної анемії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії, лейкопенії, цитоплазматичної вакуолізації ранніх еритроцитарних форм.

Гепатобіліарна система: порушення функції печінки.

Нервова система: психомоторні розлади, помірна депресія, сплутаність свідомості, головний біль, енцефалопатія, делірій. Тривале застосування великих доз препарату може призвести до порушення відчуття смаку, до зниження гостроти слуху та зору, розвитку зорових і слухових галюцинацій, оптичного та периферичного невритів (у тому числі до паралічу очних яблук). При виникненні цих симптомів необхідно негайно припинити прийом препарату.

Інші: можливий розвиток суперінфекції, у тому числі грибкової, дерматити (у тому числі пері- анальний дерматит), гіпертермія, колапс (у дітей).

Були повідомлення про розвиток реакцій Яриша-Герксгеймера (реакція бактеріолізу) під час терапії черевного тифу (більше стосується парентеральних форм хлорамфеніколу).

 

Тяжкі ускладнення з боку системи кровотворення, як правило, пов'язані із застосуванням тривалий час великих доз (понад 3 г на добу) – бліда шкіра, біль у горлі та підвищена температура тіла, незвичні кровотечі та крововиливи, незвична втома або слабкість.

Симптомами передозування є «сірий синдром» (кардіоваскулярний синдром раннього віку), при відносному передозуванні (причиною розвитку є накопичення левоміцетину, обумовлене незрілістю ферментів печінки, і його пряма токсична дія на міокард) – блакитно-сірий колір шкіри, зниження температури тіла, здуття живота, блювання, неритмічне дихання, дихальний дистрес з тяжким метаболічним ацидозом, зниження нервових реакцій, серцево-судинна недостатність.

Лікування. Відміна препарату та призначення симптоматичної терапії, промивання шлунка, прийом сольового проносного, активованого вугілля, висока очисна клізма, гемосорбція.

 

Препарат не застосовують у період вагітності або годування груддю.

 

Левоміцетин у даній лікарській формі не застосовують дітям  до 3 років.

Для лікування дітей віком від 3 років Левоміцетин слід призначати з особливою обережністю і лише у разі відсутності альтернативної терапії.

Враховуючи дозування, можливе застосування препарату дітям старше 8 років.

 

З огляду на можливість розвитку тяжких уражень органів кровотворення у результаті токсичної дії препарату, у процесі лікування слід контролювати склад периферичної крові, слідкувати за станом печінки та нирок.

При появі лейкопенії, тромбоцитопенії, анемії або інших патологічних змін крові Левоміцетин слід негайно відмінити. Хоча постійний контроль складу периферичної крові під час лікування хлорамфеніколом може виявити ранні зміни з боку системи крові (лейкопенія, ретикулоцитопенія або гранулоцитопенія) перш ніж вони стануть незворотними, це не виключає можливість апластичної анемії через розвиток депресії кісткового мозку. Апластична анемія, тромбоцитопенія і гранулоцитопенія зазвичай проявляються після закінчення лікування. Тому такі симптоми як блідість шкіри, біль у горлі та підвищена температура тіла, незвичні кровотечі, слабкість (якщо вони з´являються через кілька тижнів або місяців після відміни препарату), потребують невідкладної допомоги.

У хворих, які раніше лікувалися цитостатичними препаратами або застосовували променеву терапію, слід порівняти потенційні ризики та очікувану користь від лікування препаратом Левоміцетином з огляду на можливість розвитку тяжких побічних ефектів.

Лікування антибактеріальними препаратами призводить до порушеня нормальної флори товстого кишечнику та може спричинити надмірний ріст Clostridium difficile, токсини яких є основною причиною виникнення псевдомембранозного коліту. Псевдомембранозний коліт виникає як безпосередньо під час прийому препарату, так і протягом 2 місяців після закінчення антибактеріальної терапії. Про випадки розвитку псевдомембранозного коліту від легкої форми до такої, що становить загрозу для життя, повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи хлорамфенікол. Тому важливо уточнити діагноз у пацієнтів з діареєю після прийому антибактеріальних препаратів.

При відсутності необхідного лікування може розвинутися токсичний мегаколон, перитоніт, шок. Треба враховувати, що розвиток коліту найбільш ймовірний при тяжких захворюваннях у людей літнього віку, а також у ослаблених пацієнтів.

Застосування антибактеріальних препаратів може призводити до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів, зокрема грибків. Якщо у процесі лікування розвиваються інфекції, спричинені нечутливими мікроорганізмами, необхідно вжити відповідних заходів.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки або нирок можливе підвищення рівня левоміцетину у сироватці крові і ризик розвитку токсичних реакцій на цей препарат може бути вищим, тому дозування має бути відповідним чином скориговане. Бажано періодично визначати концентрацію препарату в крові, перевіряючи функції печінки та нирок.

Клінічний досвід не виявив відмінностей у відповідях на лікування левоміцетином між пацієнтами різних вікових категорій. Проте з огляду на вікові особливості функцій нирок, печінки, серцево-судинної системи, на наявність супутніх захворювань, застосування інших ліків, визначати дозу препарату для пацієнтів літнього віку необхідно обережно, починаючи, як правило, з нижньої межі діапазону дозування.

Левоміцетин необхідно з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до алергічних реакцій.

Одночасний прийом етанолу призводить до розвитку дисульфірамоподібної реакції (гіперемія шкіри, тахікардія, нудота, блювання, рефлекторний кашель, судоми).

Неприпустиме безконтрольне призначення Левоміцетину і застосування його при легких формах інфекційних процесів, при гострих респіраторних захворюваннях або як профілактичний засіб для запобігання бактеріальним інфекціям, особливо у педіатричній практиці.

Слід уникати повторних курсів лікування левоміцетином, лікування має тривати не довше, ніж необхідно для отримання позитивних результатів без ризику розвитку ускладнень або рецидиву хвороби.     

 

Доки не буде з'ясована індивідуальна реакція пацієнта на препарат, слід утримуватись від керування автотранспортом або роботі з іншими механізмами, враховуючи, що під час лікування Левоміцетином можуть спостерігатися порушення з боку нервової системи.

 

Тривале застосування левоміцетину, який є інгібітором ферментів печінки у передопераційний період або під час операції може зменшити плазмовий кліренс та подовжити тривалість дії алфетанілу.

Одночасне застосування левоміцетину з препаратами, що пригнічують кровотворення (цитостатики, сульфаніламіди, циметидин, ристоміцин), або з променевою терапією може посилити їх пригнічувальну дію на кістковий мозок. Тому такої комбінації слід уникати.

При одночасному застосуванні Левоміцетину з толбутамідом (бутамідом) та хлорпропамідом їх гіпоглікемічний ефект може посилюватись (у звязку з пригніченням метаболізму цих препаратів у печінці та підвищенням їх концентрації), що потребує корекції доз.

Фенобарбітал, рифампіцин, рифабутин – знижують концентрацію левоміцетину у плазмі крові шляхом прискорення його метаболізму у печінці.

При одночасному застосуванні з парацетамолом може спостерігатися подовження періоду напіввиведення хлорамфеніколу.

Фенітоїн. При одночасному застосуванні може спостерігатися як зниження, так і підвищення концентрації левоміцетину у плазмі крові.

Циклоспорин – при одночасному застосуванні з левоміцетином може спостерігатися підвищення рівня циклоспорину у плазмі крові. Необхідно проводити моніторинг концентрації циклоспорину.

Циклофосфамід – одночасне застосування подовжує період напіввиведення циклофосфаміду з 7,5 до 11,5 години.

Такролімус – при одночасному застосуванні з такролімусом може спостерігатися підвищення його концентрації у плазмі крові. При одночасному застосуванні дозу такролімусу необхідно коригувати.

Циклосерин – одночасне застосування підсилює нейротоксичність левоміцетину. Тривале одночасне застосування Левоміцетину та естрогенвмісних пероральних контрацептичних засобів може призвести до зниження надійності контрацепції та збільшення частоти проривних кровотеч.

При одночасному застосуванні Левоміцетину з пеніциліном, цефалоспоринами, еритроміцином, кліндаміцином, лінкоміцином, ністатином, леворином спостерігається взаємне послаблення протимікробної дії, тому слід уникати їх одночасного застосування.

Пригнічення левоміцетином ферментної системи цитохрому Р450 може послабити печінковий метаболізм фенобарбіталу, фенітоїну, дикумарину, варфарину та інших препаратів, які метаболізуються оксидазною системою змішаної функції, що призводить до затримки виведення та підвищеня їх концентрації у крові, токсичності цих препаратів.

При одночасному застосуванні з вітаміном В₁₂, препаратами заліза, фолієвої  кислоти левоміцетин може протидіяти стимуляції гемопоезу вітаміном В₁₂, знижувати ефективність цих препаратів.

Одночасний прийом етанолу призводить до розвитку дисульфірамоподібної реакції (гіперемія шкіри, тахікардія, нудота, блювання, рефлекторний кашель, судоми).

 

Фармакодинаміка. Левоміцетин – бактеріостатичний антибіотик широкого спектра дії. Дія пов´язана з порушенням процесу синтезу білка у мікробній клітині на стадії переносу амінокислот т-рнк на рибосоми. Ефективний щодо багатьох грампозитивних та грамнегативних бактерій: Escherichia coli, Shigella flexneri spp., Shigella boydii spp., Shigella sonnei spp., Salmonella spp., (у тому числі Salmonella typhi), діє на Streptococcus spp.  (у тому числі на Streptococcus pneumoniae), Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, ряд штамів Proteus spp., на деякі штами Pseudomonas aeruginosa; активний відносно Ricketsia spp., Treponema spp., Chlamydia spp. (у тому числі  Chlamydia trachomatis), збудників гнійних інфекцій, черевного тифу, дизентерії, менінгококової інфекції, бруцел, рикетсій, хламідій, спірохет. Не діє на Mycobacterium tuberculosis, на патогенні найпростіші та на гриби. Активний відносно штамів бактерій, стійких до пеніциліну, тетрациклінів, сульфаніламідів. Стійкість мікроорганізмів розвивається повільно. Препарат малоактивний відносно кислотостійких бактерій, синьогнійної палички, клостридій та найпростіших.

Механізм дії зумовлений пригніченням синтезу білка у клітинах мікроорганізмів. У терапевтичних концентраціях виявляє бактеріостатичну дію. Стійкість мікроорганізмів до препарату розвивається повільно і, як правило, при цьому не виникає перехресна стійкість до інших хіміотерапевтичних засобів. У зв'язку з високою токсичністю Левоміцетин застосовують для ліування тяжких інфекцій, при яких менш токсичні антибактеріальні засоби неефективні або протипоказані.

Фармакокінетика. Швидко і майже повністю всмоктується з травного тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 2-3 години. Терапевтична  концентрація в крові зберігається протягом 4-5 годин. Біодоступність після прийому внутрішньо становить 80 %. Добре проникає в органи, тканини та рідини організму, проникає через гематоенцефалічний бар’єр, плаценту, у грудне молоко. З білками плазми крові зв’язується 50-60 % левоміцетину. Найбільші концентрації Левоміцетину спостерігаються у печінці та нирках. У жовчі спостерігаються до 30 % від введенної дози. Добре проникає крізь ГЕБ: максимальна концентрація у лікворі спостерігається через 4-5 годин після одноразового введення внутрішньо. Біотрансформується у печінці, 90 % зв'язується з неактивним глюкуронідом. Хлорамфеніколу пальмітат гідролізується до вільного стану у травному тракті до початку всмоктування. Хлорамфенікол натрію сукцинат гідролізується до вільного стану у плазмі крові, печінці, легенях та нирках. У плода та недоношених дітей  печінка недостатньо розвинена, щоб зв'язувати Левоміцетин, що призводить до накопичення токсичної концентрації активної форми препарату і може призвести до розвитку «сірого синдрому». У кишечнику під дією кишкових бактерій відбувається гідроліз левоміцетину з утворенням неактивних метаболітів.

Виводиться головним чином із сечею (в основному у вигляді неактивних метаболітів), частково – з жовчю (до 30 % від прийнятої дози) та калом.

Період напіввиведення у дорослих з нормальною функцією нирок та печінки становить       1,5-3,5 години, при порушеній функції нирок – 3-4 години, при тяжкому порушенні функції печінки – 4,6-11 годин.

 

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого зі злегка жовтуватим відтінком кольору, з плоскою поверхнею, скошеними краями та рискою.

 

Термін придатності.  5 років.

 

Умови зберігання. В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ^оС.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

 

 

 

Упаковка. По 10 таблеток у стрипах або блістерах, №20 (10х2) у стрипах або блістерах,  №100 (10х10) у стрипах або блістерах.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

ПАТ «Монфарм».

 

Місцезнаходження.  

Україна, 19100, Черкаська обл., м. Монастирище, вул. Заводська, 8.